"Юрий Аликов, Владимир Капустян. Гiнцi Нептуна (укр) " - читать интересную книгу автора

перша обов'язково мусить прийти на допомогу другiй.
У першому експериментi Черненко працював iз Корсаром. Дельфiн навчився
за свiтловими сигналами натискувати на педалi i одержувати нагороду - рибку.
Досить було тiльки раз випробувати установку, щоб Корсар добре засвоїв
правила користування нею. Потiм басейн подiлили сiткою на два iзольованi
вiдсiки, в яких обладнали двi однаковi годiвницi. У другий вiдсiк Черненко
впустив молодого дельфiна Малюка. Дельфiни добре бачили й чули один одного.
Так почався черговий тур експериментiв.
Малюка не годували цiлий день. Вiн голодував, а в Корсара раз за разом
засвiчувалися лампочки, i вiн ласував рибою. Звiсно, Малюк мав безперервно
вигукувати: "Хочу їсти! Хочу їсти!" - чи щось подiбне до цього. А що
робитиме Корсар? Чи зумiє розповiсти сусiдовi, що в його вiдсiку теж є
годiвниця з такою самою "рибною" педаллю?
Наслiдки були зовсiм несподiванi. Корсар не захотiв учити Малюка. Вiн
зробив усе значно простiше: одержавши чергову рибку, не проковтнув її, а,
тримаючи в зубах, пiдплив до сiтки її випустив перед самим Малюком. Той
одразу пiдхопив подарунок.
Довелося помiняти сiтку. Встановили нову, з дрiбнiшими отворами. Тепер
Корсар уже не мiг пригощати Малюка, а мав лише один вихiд: повiдомити йому
про годiвницю.
I ось через кiлька хвилин Малюк, спершу помиляючись, а потiм усе
впевненiше i впевненiше почав "працювати" з приладами.
Другий дослiд. Третiй. Четвертий. До Корсара пiдсаджували нових
"партнерiв". I кожен з них - один швидше, другий повiльнiше, але рано чи
пiзно, за допомогою одержаної вiд Корсара iнформацiї, обов'язково навчався
користуватися автоматом.
Це вже була перемога!.. Точнiше, дуже важливий крок до перемоги.
Четверта лабораторiя святкувала успiх. Але згодом досягнуте почало
насторожувати Черненка. Чим бiльше провадилося експериментiв, тим
очевиднiшим ставав прорахунок у їхнiй постановцi. Дельфiни бачать один
одного i, мабуть, беруть приклад з того, хто вмiє здобувати їжу.
Як вiдомо, деякi тварини-батьки навчають своїх дiтей. Малюки переймають
вiд них умiння розшукувати здобич, маскуватися й нападати, переслiдувати й
уникати погонi. Це так званi iнстинктивнi програми, що закладенi в
генетичному апаратi тварини i реалiзуються в процесi "навчання". Зовсiм
iнше - дресирування. Людина свiдомо виробляє в тварини цiлу серiю умовних
рефлексiв, не властивих їй вiд природи. I справдi, навiщо, скажiмо, гусаковi
стрiляти з гвинтiвки, а еєдмєдю кататись на велосипедi чи мотоциклi? Для
тварини це ланцюг слiпо завчених дiй, єдиний сенс яких - одержання
винагороди. А може, нi? Може, ми спрощено уявляємо здiбностi тварин i
"тваринний розум" справдi iснує? На жаль, численнi дослiди показали, що
тварина нездатна навiть скопiювати вчинки свого дресированого родича, а тому
не може будувати в головi бодай найпростiшу логiчну модель: зроби ось так i
тодi на тебе чекає винагорода. А саме вмiння виявляти зв'язок мiж причиною i
наслiдком - перша ознака справжнього розуму.
Ну, а що не дельфiни? Можливо, вони мають якусь особливу здатнiсть
навчати один одного? Отож, щоб заключити зоровий контакт, дельфiнiв треба
вiдокремити один вiд одного свiтлонепроникною перегородкою.
Почався наступний етап експериментiв. I ось результат: iз ста спроб
дев'яносто три вдалих. Виходить, що дельфiни здатнi повiдомляти один одному