"Юрий Аликов, Владимир Капустян. Гiнцi Нептуна (укр) " - читать интересную книгу автора

Кiнець кiнцем учений зрозумiв, що в дослiдженнi дельфiнiв знань iз
самої бiологiї замало, i засiв за працi фiлософiв, психологiв, лiнгвiстiв.
Мова - справжня, розвинута, що оперує поняттями й абстракцiями, - це
лише форма вираження розуму. Ну, а що ж таке розум узагалi? Де критерiй,
мiрка, еталон, якi дали б змогу безпомилково визначити, що дана iстота
розумна, свiдома? Праця - стверджують однi. Мистецтво - запевнюють другi.
Математика - кажуть третi. Вiд себе Черненко додав: здатнiсть до
самопiзнання. Якщо призначення розуму - пiзнання матерiї, то той, хто
володiє iнтелектом, насамперед повинен почуватися особою. Але як довести, що
дельфiн здатний до самопiзнання?
I ще одне. Чи унiверсальнi закони розуму для всього свiдомого у
Всесвiтi? Чи буде, скажiмо, житель якоїсь планети з сузiр'я Тельця о бо
Козерога мислити так само, як ми, земляни? З цього приводу фiлософи
сперечаються. Але бiда в тему, що їм невiдомий iнший розум. Вони знають лише
один - людський, який сьогоднi просто нi з чим порiвняти.
"Не захоплюйся, не злiтай занадто високо - звiдти страшнiше падати, -
стримував себе Черненко. - Розберись поки що в найближчому. Перед тобою
звичайний житель Землi - дельфiн, який володiє величезним дiапазоном звукiв.
I це, безперечно, не проста випадковiсть. В цьому є своя закономiрнiсть. У
примiтивних iстот засоби спiлкування бiднi, а чим вище на еволюцiйному щаблi
тварина, тим досконалiший її мозок, тим багатша її мова. Ось i вивчай цю
"iноземну" на нашiй планетi мову. Спробуй її розшифрувати".
Так мiркував Черненко i несподiвано в нього народилася зовсiм нова
iдея. Попавши в полон до людини, дельфiн навмисне вводить її в оману. Не
йдучи на контакт, дельфiн оберiгає свою свободу, бо з точки зору дельфiна,
люди ще не готовi вступити в iнтелектуальне спiлкування з представниками
iншого виду. Нашi спроби почати переговори з дельфiнами - це нерiвноправний
дiалог, оскiльки один iз спiврозмовникiв - невiльник, другий - повелитель.
Але ця iдея не дала сподiваних результатiв, навпаки, завела Черненка в
такi непролазнi хащi, що ледве вдалося повернутися до вихiдних рубежiв.
I тодi почалася ще одна переоцiнка цiнностей в iсторiї четвертої
лабораторiї, з'явився новий план.
Перше, що мусив зробити Черненко,- розiбратися в змiстi iнформацiї,
якою обмiнюються дельфiни. Хiд думки був простий: всi живi iстоти
повiдомляють одне одного про певнi обставини за допомогою сигналiв. Виходячи
з цього, люди сконструювали "радiозалякувачi" - записанi на магнiтофонну
стрiчку голоси птахiв, що виражають небезпеку. З їхньою допомогою захищають
сьогоднi посiви й аеродроми. Тут усе вiдбувається за формулою: "Ситуацiя А -
сигнал А; ситуацiя Б - сигнал Б". Дослiди показали: нiчого подiбного у
дельфiнiв не спостерiгається. За однакових обставин, що їх штучно створювала
людина, дельфiни то свистiли, то скрипiли, то видавали звуки, схожi на
пострiл iграшкової гвинтiвки.
Дослiди йшли за дослiдами, але наслiдок був незмiнний. Тодi спробували
простежити поведiнку дельфiнiв, транслюючи записанi на магнiтофонну плiвку
їхнi власнi голоси. Результати такi ж самi.
Четверта лабораторiя зайшла у безвихiдь, i Черненко зупинився перед
зачиненими дверима, забувши заповiтне "Сезам, вiдчинись!". Але саме тодi,
наче блискавка серед ясного дня, з'явилась ще одна iдея.
Черненко мiркував: розум повинен бути гуманним, отже, коли одна розумна
iстота має всi умови для iснування, а iнша страждає, скажiмо, вiд голоду, то