"Юрий Аликов, Владимир Капустян. Гiнцi Нептуна (укр) " - читать интересную книгу автора

Учений, що виступав, переконаний технократ, автор багатьох цiкавих
iнженерних рiшень у галузi конструювання пiдводних апаратiв, вважав Свiтовий
океан невичерпною скарбницею, а все його багатство - живе i неживе -
сировиною, до якої вже давно час дiстатися людинi. Коли при ньому йшлося про
необхiднiсть дбайливого ставлення до флори i фауни голубого континенту, вiн
перемагав, як йому здавалося, своїх опонентiв незаперечною тезою: зупинити
прогрес неможливо. Хоче людство жити в достатку, йти вперед - отже, вимушене
завойовувати океан. Чи легко це? Нi, не легко. Чи будуть жертви? Звичайно.
Узбiччя магiстрального шляху людства всiяне численними залишками знищених
видiв тварин. I нiякого лиха не скоїться, якщо планета позбудеться ще
кiлькох видiв. Нащадки навiть забудуть, що колись iснували такi живi iстоти.
В усякому разi людство не загинуло вiд того, що знищило мамонта чи
стеллерову корову. А якщо через кiлька столiть воно не одержуватиме
необхiдної кiлькостi бiлкiв з придатних для обробiтку земель, тодi... Ось
про це не слiд забувати. Океан! Лише океан спроможний прогодувати нестримно
зростаючий рiд людський. На нього всi надiї.
- Так ось, - казав учений, рiшуче розтинаючи долонею повiтря, - нiхто
не сперечається: дельфiн справдi розумна,- вiн зробив виразну паузу,- але
тварина. I не бiльше. Як, скажiмо, собака чи кiнь. Можливо, що в якiйсь мiрi
навiть набагато розумнiша. Але "розумне" ще не значить "свiдоме". Ось у
цьому й полягає та сама безодня, яка роздiляє людину i тваринний свiт.
Елементарно.
- А може, цю безодню ми самi й утворили? - раптом почулося серед тишi.
Учений лишив реплiку поза увагою.
- Я згоден, що дельфiнiв можна приручити, - незворушно провадив вiн
далi. - Навiть одомашнити, i користь вiд цього буде величезна. Вони зможуть
пасти косяки риб, заганяти їх у сiтi, носити на собi прилади для розвiдки
океанського дна, бути зв'язкiвцями мiж пiдводними лабораторiями i сушею.
Одне слово, дельфiн може стати таким же помiчником людини у морi, яким у
свiй час був собака на сушi. Але намагатися посадити дельфiнiв за круглий
стiл для iнтелектуальної бесiди, скажiмо, про перспективи використання
морських багатств чи космiчного простору?.. Намагатися шукати в них
свiдомiсть... Це, по-моєму, те ж саме, що шукати у Сахарi воду.
- До речi, її там уже знайшли, - тихо озвався молодий учений,
поблискуючи скельцями окулярiв. - Знайшли, - додав вiн. - Хоч i дуже глибоко
пiд пiском.
- Товаришi, - раптом пiдвiвся низенький мiцний чоловiчок, який досi
весь час сидiв мовчки. - На мою думку, питання вичерпане. Ми всi переконанi,
що черненкiвська теорiя "молодших братiв по розуму" не витримує жодної
критики. Це ясно, як бiлий день...
- Ясно, але не зовсiм, - заперечив молодий учений. - У словах можна
втопити будь-яку iстину, а вчорашнiй день завжди яснiший завтрашнього. Та
науки без ризикування, без фантазiї не буває. Це повiтря, яким вона дихає.
- Та хiба ж я проти фантазiї? - вигукнув низенький на зрiст учений. - Я
проти фантазерства i марнотратства!
В конференц-залi знову запанувала тиша.
- Та-а-ак, - мовив голова ради, зрозумiвши, що йому треба сказати
останнє слово. - Шкода все ж таки, що не приїхав Черненко, а в його
доповiднiй немає чiткої картини... Я думаю ось що, - вiн глянув на
Данилевського. - Ви, Федоре Олександровичу, у гарних стосунках iз