"Юрий Аликов, Владимир Капустян. Гiнцi Нептуна (укр) " - читать интересную книгу автора

- Коли привезуть новачка? - запитав.
- Обiцяли пiв на третю.
- Добре, попрацюємо з Корсаром. Вмикайте гiдрофони.
Олег нахилився до селектора.
- Вiтю, гiдрофони, - сказав тихо.
У примiщеннi лабораторiї, в кiмнатi звукозапису, повновидий рожевощокий
хлопчина Вiктор Стецюк натиснув кнопки апарата й, кинувши звичний погляд на
стрiлку шкали, знову схилився над книгою, яку читав. Тим часом у бункерi
почувся рiзкий звук, наче хтось розкусив горiха, i з'єднаний з гiдрофоном
динамiк стиха зашумiв. Незабаром Черненко й Олег почули голос дельфiна.
- Осцилограф! - наказав Черненко, й тiєї ж митi на екранi заструменiли
зеленi змiйки iмпульсiв. То було зображення Корсарового голосу.
Черненко злегка натиснув на невеличкий важiль перед собою, i вода в
басейнi раптом набула якогось своєрiдного вiдтiнку, нiби в неї вилили
червону фарбу. Спалахнуло свiтло, що було сигналом для дельфiна: "Увага!
Починаємо дослiд!" I Корсар це зрозумiв: вiн одразу ж завмер у настороженому
чеканнi.
- Давайте! - наказав Черненко, i на металевому прикрiпленому до стiнки
басейну приладi з голубою педаллю з'явилися три свiтнi точки. Дельфiн,
здавалося, саме цього й чекав: вiн прожогом кинувся до приладу й тричi
натиснув на педаль. Механiзм заскреготiв, потiм задзижчав i викинув у воду
круглий, з долоню завбiльшки пластмасовий жетон, що почав опускатися на дно.
Та Корсар спритно пiдхопив його, пiдплив до автомата, який мiстився на
протилежному боцi басейну, i закинув жетон у "лiйку", що височiла над водою.
В автоматi вiдкрилася шторка, й перед дельфiном з'явилася невеличка рибка,
яка вiдразу ж зникла в його пащi.
Черненко знову натиснув на важiль. Тепер на приладi з'явилося п'ять
свiтних точок. Корсар одразу помчав до педалi, натиснув її п'ять разiв,
одержав жетон i, вкинувши його до "лiйки", дiстав винагороду - невеличку
рибину.
Раптом Черненко почав безсистемно змiнювати сигнали, запалюючи то один,
то десять, то п'ятнадцять. Але дельфiн жодного разу не припустився помилки.
Дослiд нагадував гру, в якiй людина нiби намагалася перехитрувати тварину, а
та впевнено й наполегливо доводила, що це не вдасться. Корсара неможливо
було збити з пантелику. Вiн прекрасно орiєнтувався в обстановцi й з
арифметикою був у найкращих стосунках.
- От здорово! - не витримав Олег. - Молодець Корсар!..
Черненко нарештi вимкнув прилад i знову глянув на годинник.
- То де ж новачок? - запитав.
Олег розвiв руками.
Тим часом дельфiн, трохи покружлявши бiля годiвницi, наче все ще
чекаючи чергового сигналу, наблизився до оглядового вiкна, нiби з докором
глянув на людей i поволi поплив уздовж басейну.
Не тiльки Черненко й Олег, а навiть людина, поверхово знайома з
поведiнкою тварин, сказала б, що в цьому дослiдi не було нiчого особливого.
Звичайний пацюк, не кажучи вже про мавпу чи собаку, у вiдповiдь на умовний
подразник - сигнал - виконує нескладнi дiї, одержуючи у винагороду ласощi
або звичайну їжу. Проте дельфiн, на вiдмiну вiд iнших тварин, запам'ятовував
заданий урок першого ж дня, вiдразу й мiцно тримав його у пам'ятi. Йому не
потрiбнi були безконечнi повтори чи точнiше кажучи, тренування. До того ж