"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

приведiть.
- ксть!
- I ще. Наказую персонально повернутись живим.
- ксть, виконати тихо й привести язика.
- Все.
- Дозвольте виконувати завдання?
- Iдiть...
Орлюк вiддав честь i, круто повернувшись, вийшов.
- Сержант Орлюк! - почув вiн генералiв оклик, коли вже причинив дверi.
- Сержант Орлюк!
- Орлюк!
- ксть, сержант Орлюк!
Генерал Глазунов пiдiйшов до сержанта.
- Ви мене пам'ята║те? - запитав вiн зовсiм iншим, тихим голосом.
- Так точно.
- I вiдразу впiзнали?
- Так точно.
- Чом же ви не сказали?
- Винуватий, товаришу генерал.
- Не гаразд. А все-таки?
- Я тодi дуже вас лаяв.
- Материв?
- Було всяке, - признався Орлюк i почервонiв.
- Гарний. - Генерал Глазунов звернувся до присутнiх офiцерiв штабу. -
Несе пораненого командира дивiзi┐ i ла║ його матiрно п'ять кiлометрiв.
- Винуватий, товаришу генерал армi┐, - я не знав тодi, хто ви. Бачу -
кадр.
- Ну от. Добре, що я тодi був непритомний мало не весь час i нiчого
того не чув.
- А зовнiшнiсть у вас, товаришу генерал, чимала,
пудiв на шiсть, а кругом всi пораненi, ну, хоч плач, а тут противник
насiда║, а тут ще й рiчка. Переправа розбита...
- Так ти лаяти?
- Нi. Ви самi почали кричати й лаятись. То я тодi бачу, що ви мене
втопите в нервовому станi.
- Ну?
- Вдарив... по головi, щоб заснули.
- Чим_ _вдарив?
- Кулаком... Чим же?..
- I я заснув?
- Так точно.
- Гарний. Уплав тягнув?
- Точно. Потiм на собi. За рiчкою вдвох тягли. Той поранений хлопчина,
що допомагав менi потiм, лейтенант, казав, що вiн ваш син.
- Вiталiй?
- Точно.
- Нема вже Вiталiя, Орлюк... Ну добре. Спасибi тобi, брате. Як то
кажуть - гора з горою не сходиться...
- А людина з людиною сходиться, товаришу генерал армi┐! - сказав Орлюк.
- Дозвольте виконувати завдання!