"Олександр Довженко. Потомки запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Мар'яна_. Петре!..
Гусак_. Петре! Не пiддавайсь на провокацi┐, ┐┐ пiдiслано до тебе, як
голови колгоспу, зi спецiальною метою!
Мар'яна_. Петре... I ви, люди, люди добрi, клянусь валi усiм на
свiтi...
Гусак (до Тягнибiди)._ Стьопо, чого ми ждем?
Скидан_. Дай я скажу, Марисю.
Гусак_. Скидане, за все, що станеться, вiдповiда║ш ти!
Скидан_. Да. Об'являю Мар'яну Пiдгайну сво║ю дружиною...
Гусак_. Да ну? Серйозно!.. Тодi!.. Петре!.. Дай я тебе поцiлую. Ох,
i!.. Ну, зна║те... Стьопо, видав?.. От корiнь... Мар'яно, вважай, що я
пожартував...
Скидан_. Не трогай. Стомлена. Хай плаче.
Завiса_

ДIЯ II
КАРТИНА ТРЕТЯ
Стара велика Скиданова хата. Велика пiч. На стiнах плакати, оголощещiя.
На великому столi "дiла", плани, книги. В хатi тимчасово правлiння
колгоспу. Мар'яна замiта║ сильно засмiчену соняшниковим лушпинням пiдлогу.
Старий Демид сидить на лежанцi бiля печi._
Дем_ид_. I де той соняшник береться, я не знаю. Третiй мiсяць день i
нiч його лузають, да лаються, да сердяться, да пишуть щось, да курять так,
що й образiв не видно. Недарма та сiльрада i згорiла. Ячейка засiдала три
доби. Недокурками ┐┐ обтикали всю i присмалили. Тепер шукають палiя.
Отакечки, нехай бог милу║, погоримо, мабуть, i ми.
Мар'яна_. Та нi, татусю, цiла буде хата. Так радiсно! А на селi як
гарно стало! Неначе свято. I всi такi привiтнi. Та люди все розумнi стали
при┐здити.
Демид_. Су║та. Не хата стала - постоялий двiр.
Мар'яна_. Зате як весело, татуню. От тiльки що Петро не спить - шкода.
Нема, каже, часу. Столiття, каже, спали - годi!
Демид_. Прокинулись. О! Вже знов летять. (Лiзе на пiч)._
Входять Пасiчний, Трубен_ко, Не_читайло, Улян_a, _Шерстюк._
Нечитайло_. Трохиме, пусти мене з колгоспу, чу║ш? Савко, Романе, чу║те?
Пустiть мене!
Уляна_. Чого регочете, головокрутителi?
Пасiчний_. Ну й плакати ж не будемо.
Трубенко_. I смiх i грiх, ┐й-право!
Нечитайло_. Трохиме!..
Пасiчний_. Яв колгоспi агропом i селекцiонер. Я не голова...
Нечитайло_. Вiн не голова... Ти самий мозок голови!
Уляна (до Пасiчного)._ Голубонько... Пусти!
Нечитайло_. Велика ти, Трохиме, людина, хоч молоко ще й не обсохло на
губах.
Пасiчний_. Ну!
Нечитайло_. Що?
Пасiчний_. Рiшайте. Годi вже крутить. (До Трубенка). _Де план? Дайте
план ярового клину.
Нечитайло_. Уляно, що ж ти мовчиш? Ка┐ки вдонебудь.