"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

служать атавiзму, як раби з мiзерною фантазi║ю i вiдсутнiстю досто┐нства
людського, - атомна бомба.
Чому всi правителi так ненавидять всiх, хто проти вiйни принципiально?
Тому, що всi вони раби атавiстичних iнерцiй. Попробуйте сказати голосно
проти вiйни - i зразу суд за аморальнiсть. Отже, вiйна моральна.
В Нюрнберзi суд. Тече з Нюрнберга кров, гнiй, злоба, жорстокiсть i
безпросвiтна людська дурiсть фашистських людожерiв. Не придумати кари нi
для одного. Посадити. Нi, не карав би я ┐х. Посадив би голих у великi
банки зi спиртом i розставив би банки на всiх майданах ║вропейських
столиць на триста лiт. На пам'ять i в науку про iдiотизм атавiстичного
(нрзб).
А суддi хто? Американцi. Англiйцi. Хрещенi батьки пiдсудних i до яко┐сь
мiри учнi. Мрiяли ж вони про знищення людо┐дами Росi┐, Укра┐ни? Про
загибель десяткiв мiльйонiв наших людей, щоб потiм приставити нiж до
Гiтлерово┐ пельки. Ну, сталося не так трохи. Суд iде.
Готу║ться нова вiйна.
Новi геро┐, новi сироти, новi калiки, новi злочинцi, спасителi.
24 / Х / [19]45
ЗОЛОТI ВОРОТА
III
- Не покладу, каже, оружiя! А той собi каже - не положу. Он якi були.
Ну, що поробиш. Так ми й собi, раз так, то так, будеш уже битися. А що
людей набили, як г... Трупом смердить, понас... скрiзь, а вошей було! Хiба
тепер оце вошi!? Де-пе-де тобi частично вошка проповзе, та й та нiмецька.
Я сво║┐ вошi давно вже не годував, забув уже й яка вона. Хiба вже десь,
видно, пiсля вiйни полiзе. Уже тепера до кiнця вiйни i не побачу.
Сiм'я в мене ║. П'ятеро синiв i дочка. Двi дочки. Правда, синiв
повбивано. Ну, дочка старша не проста. Знаменита дiвка на цiлий свiт.- Вiн
так розповiв про ┐┐ красоту, яка вона була малою, що сльози виступали в
усiх на очах. Олеся.
- Геро┐ня?
- Нi. В тилу прославила епоху,
- Чим?
- Не скажу.
- Ну, скажiть.
- Не скажу, догадайтесь самi, чим могла прославити двадцяте столiття
молода красива вдова, розумна, з середньою освiтою?
- Нi.
- Нi.
- Нi.
- Нi.
- Нi.
- Ну, кажiть же, люде добрi. Нiхто не вгадав. Тодi я вам скажу. Вона
ходила в ярмi удвох з коровою. В епоху пари, електричества.
Я думаю, що не радiо, не розклад атома, не пенiцiлiн ┐ не "лiтаюча
крiпость" найбiльшi подi┐ у свiтi. Я презираю крiпостi i атоми, хай на
мене не гнiва║ться Америка. Найбiльша подiя у свiтi - моя дочка Олеся з
коровою у плузi, ┐┐ душа i моя нiкому i нiколи не простять. Хоча нi,
прощу. Нащо менi носити ярмо ще й у серцi сво║му?
Прийде додому, нап'║ться горiлки, заспiва║ - та й "му". А потiм плаче,