"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Берлiна, мусить, якщо не перестане битись, знайти в собi ще сили для
життя, для товариства...
- Для мило┐, браття мо┐, i для творення потомства. Нема║ в нього
жалостi до нас живих. к тiльки крик по мертвих. Тому й но хочу я його
читать. Досить з мене мого гнiву i всiх картин, що бачу вже чотири роки i
сам творю обов'язок кривавий.
- Не надавайте значення. Хай пише. Нам воно нiчого,
а нiмцiв дражнить...
4 / ХI/ [19]45
Я абсолютно перекопаний, що зараз я вступив в найважливiший перiод
свого життя, себто що зараз моя творча вартiсть, що все те, що я ношу в
собi, все, що продумав, перетворив в образи, сформував у мислi, - ║
найбiльше вiд усього, що я зробив по сей день. Менi зараз потрiбно тiльки
одне - десять рокiв повно┐ фiзично┐ сили, ясностi мозку, бездоганностi
серця. I я сього не матиму. Менi часто здасться, що я скоро помру. Серце,
мов ворог, турбу║ мене i пригноблю║, роблячись часом таким важким, що я
падаю, i то менi мало. Мене нiби тягне вже в небуття. I я вмру, не
здiйснений в самому головному - у книзi, що ┐┐ хотiв б ┐┐ я оставити
народу, одну-║дину книгу. Я знаю - ┐┐ нiкому там зараз написати. I се
особливо гфигпоблю║ мене. Як жаль менi себе, що так мiй день повечорiв i
сонце мо║ зайшло, не встиг i оглянутись.
6/ХI/ 1945
П'ятнадцять лiт обробляв я свою чи, сказати б, громадську ниву. Не
жалiв нi сили, нi часу. Не знав часом свят i навiть недосипаючи ночей. Все
думав, як би краще знять врожай. 1 в мене родило. Був добрий хлiб на
'мо║му полi, були яблука в сяду i мед на радiсть усiм, хто ┐в, хто хотiв
┐сти. Один лише раз не вийшов у мене врожай. Не так якось виорав, не те
посiяв чи молитву не ту прочитав, i болiла до того ж вельми голова i
серце. Тодi прийшли на мою политу марним потом ниву недобрi люде, серед
зiв'ялого саду поставили наспiх збиту трибуну, подiбну до ешафота, i,
прикриваючи свiй сором, а хто не сором, а недобрiсть чи пустоту свою,
кричали голосно:
- Ось вiн! П'ятнадцятьма врожаями обдурював нас. Забивав нашi памороки
красотою труда свого. Але нам пощастило нарештi. На шiстнадцятому роцi вiн
викрив сво║ справжн║ лице. Розiпнiть його, розiпнiть його! Ненавидьте,
зневажайте! Iменем великого бога, отця панюго, - розiпнiть його. Не сво┐м
iменем, бо в нас його нема, iменем соратника...
Тодi я мовчки впав i вмер...
9 / ХI/ [19]45
Ми ║дипа в свiтi кра┐на побудованого соцiалiзму, в якiй слово
"iнтелiгент" звучало (колись) як зневажливе слово. У пас було заведено
поняття "гнилий iнтелiгент". А мiж тим iнтелiгент нiколи не був у пас
гнилим. Навпаки, вiн був полум'яним, чистим, передовим. Гнилою у нас була
не iнтелiгенцiя, а мiщанство. Воно осталося гнилим i нестерпно смердючим i
зараз, не дивлячись на високi державнi посади, що воно ┐х посiда║.
Сьогоднi iнтелiгенцiя "завоювала" собi честь стояти на третьому мiсцi
пiсля робочих i селян. Знаменний розподiл. Кажу собi: людино, пам'ятай -
вища твоя мета - стати на трет║ мiсце, на мiсце найвище, найдостойнiше,
найпрогресивнiше.
Люби се слово, хай буде воно тво┐м символом - людинаiнтелiгент, бо не