"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

менi не поспiшати з друком i працювати над повiстю далi. Так менi й треба.
Не мiг одмовити двом редакцiйним манiячкам, тепер буду довго каятись.

1944 рiк
1 I1 1944
Новий рiк стрiчав у симпатичного старого руського генерала О. О.
Iгнать║ва. Обо║ вони - i Iгнать║в, i дружина його Наталiя Георгi┐вна -
були виключно добрими i зворушливими. Я згадую сьогоднi свою зустрiч з
ними з почуттям тепло┐ подяки. Мене зворушила ┐х iнтелiгентнiсть...

19 I1 1944
З великою при║мнiстю працюю над лiтературним сценарi║м "Мiчурiн". Я
розпочав сю роботу перед вiйною i зараз повернувся до не┐ як до тепло┐
рiдно┐ хати. Се нiби не в'яжеться трохи з мо┐м "нацiоналiзмом". Адже се
тема руська, про руський народ, проте я думаю, що менi не заборонять
писати про його добре, люблячи палко i свiй народ.
Свiте мiй, чому любов до свого народу ║ нацiоналiзм? В чiм його злочин?
Якi нелюди придумали оте║ от знущання над життям людським? Ну, цур йому.
Пишу про во┐на-мученика i борця велико┐ i рiдно┐ менi iде┐: облагородження
нашого народу радянського через сади. Мiчурiн. Так, отже, нi. Оказу║ться,
що ее "уход от действительности, могущий навлечь на себя..." i т. iн. А
мiж тим мiй фiльм про Мiчурiна сказав би радянському (всiм!) глядачевi,
┐й-богу, багато бiльш, нiж усi нашi камери тортур на екранi, iмену║мi
фiльмами на "военном материале", з вбивством дiтей, жiнок, i криком, i
жахом, i жорстокiстю, що ┐х i так пребагато у нашому життi. Про людину,
про життя, про труд i благородство високо┐ мети.

25/1 1944
Я нiколи не був метким. У днi диспутiв, якими таке рясне було мо║
життя, я знаходжу потрiбнi слова не зразу, а вже пiсля бою, десь на
самотi, встромивши голову в подушку. Отодi я знаходжу для свого противника
найсильнiшi аргументи, я обдаровую його найгострiшою словесною збро║ю, я
пiдставляю пiд них сво┐ слабкi мiсця терпеливо, зате тут же побиваю його
вщент такими досконалими, яскравими влучаннями, що все тремтить в
захопленнi навколо, все радi║, та вже запiзно, марно. Нема нi бою вже, нi
перемоги. Одна досада i нещастя реальностi.

22/ 1/ 1944
Дописую "Мiчурiна". Чим бiльш пишу i вдумуюсь в написане, тим бiльше
люблю сю людину. Може, вiн був i не такий, напевне не такий. Я одкинув
майже всю суму невеликих приватних побутових правд, прямуючи до ║дино┐
головно┐ правди сi║┐ Людини. Се менi да║ багато для думання. Менi при║мно
писати про сього справжнього сподвижника Ленiна, скромного i органiчно
глибоко вiдданого комунiзму трудного i складного чоловiка. Я почуваю в
ньому себе, прости менi, свiте, за порiвняння..,

I/Ill [19]44
...Письменник, коли вiн щось пише, повинен почувати себе врiвнi, на
висотi найвищого полiтичного дiяча, а не учня чи прикажчика,,,