"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Потрiбнi антиподи Гiтлера, новi свiтлi нiмецькi генi┐, i не один, а
много, якi б осяяли людство чистим промiнням тако┐ незмiримо високо┐
творчостi, тако┐ радостi i чистоти, яка могла б заповнити всi бездоннi
провалля зла, що вчинив народ нiмецький свiтовi, родивши Гiтлера. Чи
вистачить у нiмецько┐ нацi┐ сили на такий злiт?
Стою на колiнах. Цiлую землю, по якiй проходили нашi солдати з боями, в
якiй полягли в множеств! мiльйонiв, рятуючи себе й стару квропу.
27 / ХI/ [19]45
Тiмiряз║в, Мiчурiн, Ушаков...
Особливiсть великих людей поляга║, очевидно, в тому, що, викопуючi┐
iсторичну задачу сво║┐ державно┐ системи, вони переростали задачу i в
момент переростання входили тим самим в конфлiкт з системою.
281ХII [19]45
Треба мати залiзнi нерви, кам'яну душу i серце раба, аби витримати те,
що робив я сьогоднi. Сьогоднi у мене дома засiдали: я, С., А. i С.
Розробляли план i змiст поправок до сценарiю "Жизнь в цвету" згiдно з
вимогами N. Нема сил писати, що се було за засiдання. Жива картина,
достойна пера Гоголя, Щедрiна, Свiфта. Се був живий документальний
Сатирикон Крокодилович. Саме жахливе в тому, що i С., i С., i А., який, до
речi, увесь час мовчав, - що всi вони культурнi i розумнi люде i всi
знають, що творять абсурд i не можуть не творити. Нема у них сво║┐ волi,
думки, смаку, гiдностi, не повинно бути. Якi тут можуть бути розмови про
мистецтво?..
Не пройшло менi даром засiдання. Трапився напiвудар. Припадок важкий i
довгий серця в якiйсь новiй формi з головним болем i памороченням голови.
Страшно менi. Невже я вже не робiтник мистецтва? Невже я iнвалiд? Невже я
напередоднi смертi чи нещасного убогого калiцтва, нiкому не потрiбний?
Зайвий? У вовчому царствi кiнопотвор?
[1945 рiк]
Описувати треба красивi дiла, розумнi розмови людськi, а не оцi от
неприроднi вигуки, да ру┐ни, да головешки чи смердючi трупи.
Написали б щось, як вiрно любили одне одного, та про що гарно думали,
та що треба знати, аби краще на свiтi жити.
Да як, примiром, чоловiк щось там любить, чи чогось умi║ добре, чи як
вою║ невтомно i щедро, думаючи.
А ви все пишете - убив та вбив, та спалив, та засмажив, повiсив, та ще
вбив так да сяк. Да все лайки, да крики, да прокльони.
- Еге, щось протиприродне, одне слово.
- Ми ж самi бачимо, нащо його писати.
- I чому ее так, що, аби попасти в письмо, треба вбитися, спалитися чи
повiситись?
- Напишiть нам щось веселе, смiшне.
- Так над чим же смiятись, дозвольте?
- Ну, посмiйтесь хоч падi мною, як я i Устя запряга║мось у плуг i
оремо, як корови. Да щоб пе плакати, мука║м або смi║мось самi одна з
одно┐.
(1945)
- ...Я не розумiю, чого ви хочете од мене?
- Любовi, ось чого. Чогось веселого, смiшного, доброго. Радостi треба,
а ви ляка║те. Зроблено так багато зла, що вже помстою його не затулиш.