"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

//Все повинно бути в безперервному русi з змiнним ритмом - вiд
бурхливого до урочисто повiльного.//
//Усi пори дня i року. Сходи i заходи.//
13/VII [19]52
//Один з основних персонажiв Мовчан Iлля, багатодiтний. Вiн веселий.
Вiн втiлення радостi, працi. У цьому його талант.
Такi його дружина i дiти. Вiн любить дiтей.
Може бути винятковою сво║ю чарiвнiстю сцена, коли, посадивши собi на
живiт напiвголого малюка, вiн пiсля трудiв гра║ться з ним i про що тiльки
не розмовля║. Згадати вiдомий малюнок у (нрзб), де вiн держить його,
лежачи, на витягнутих руках.
Старшi три розумники. Взагалi дiти його гарнi, здоровi, привабливi.
Гарна дружина. Згадати: В. Мовчан у тайзi. Розумник. Знаки вiспи зробили
його лице сяючим.
Докладно описати його в роботi.
Що вiн умi║ робити.
Якi слухнянi йому iнструменти.//
//Але це був уже хор.
Згадати, як, роблячи вулик для бджiл, вiн спiвав у садку пiд грушею
бiля хати. Описати цю грушу роду. I подвiр'я, сад. I як дiти його
пiдспiвували йому. Деякi були такi ще малi, що спiвати не вмiли. У них ще
ве вистачало слуху та протяжностi звуку. Як у маленьких птиць не вистача║
сили в крильцях i в спiваннi. Пiснi були рiзнi, i все це радiсть життя.//
//Молодому космополiтовi не сподобалось у Каховцi.
- Не подоба║ться менi Каховка.
- Так? Не подоба║ться! Ай-ай-ай! А скажiть менi, ви ┐й подоба║тесь?
- Кому?
- Каховцi. Чим ви порадували ┐┐, чим натхнули? Якими iдеями, якими
планами ви схвилювали серця каховчан - будiвникiв комунiзму? А що ви
зна║те про не┐? Якi пропозицi┐ внесли на предмет виправлення
недосконалостi видимого порядку речей?
- Та я просто...
- Ви нахлiбник i нiкчема. Каховка навiть не помiтила вашо┐ присутностi
в нiй. Ви як муха в ┐дальнi. Йому не подоба║ться Каховка! Нудно,
неефектно, не, не... Ви слiпа нiкчема, слiпа, не здатна бачити, без любовi
до людей, без радостi творчостi, без здатностi захоплюватись. Ви молодi, а
душа у вас стара. Стара заперечуюча душонка з такою-от, зна║те,
саркастичною дотепнiстю. Я бачити вас не хочу! Iдiть.//
Тодi Гриша Нагнибiда подивився на нас сво┐ми великими чистими очима, i
ми помiтили, що вiн вiдходить од
нас.
- Що, Гриша? - сказали ми йому нiжно, наскiльки дозволяло нам зовнiшн║
безобразiв i смердота, що йшла з наших ротiв.
- Умираю, - прошептав Нагнибiда i якось не то всмiхнувсь, не то хотiв
заплакать. Потiм вiн повернув сво║
лице' до мене, як до старшого лiтами. Тодi я нахилився i до нього i,
дивлячись в бездонну прозорiсть його очей,
що ось-ось закриються навiки, помiтив, що очi його вже бачать не нас, а
щось iнше, дивлячись кудись поза нас.
- Кажи менi, Григорiй. Що ти бачиш? Запишу.