"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора //Все повинно бути в безперервному русi з змiнним ритмом - вiд
бурхливого до урочисто повiльного.// //Усi пори дня i року. Сходи i заходи.// 13/VII [19]52 //Один з основних персонажiв Мовчан Iлля, багатодiтний. Вiн веселий. Вiн втiлення радостi, працi. У цьому його талант. Такi його дружина i дiти. Вiн любить дiтей. Може бути винятковою сво║ю чарiвнiстю сцена, коли, посадивши собi на живiт напiвголого малюка, вiн пiсля трудiв гра║ться з ним i про що тiльки не розмовля║. Згадати вiдомий малюнок у (нрзб), де вiн держить його, лежачи, на витягнутих руках. Старшi три розумники. Взагалi дiти його гарнi, здоровi, привабливi. Гарна дружина. Згадати: В. Мовчан у тайзi. Розумник. Знаки вiспи зробили його лице сяючим. Докладно описати його в роботi. Що вiн умi║ робити. Якi слухнянi йому iнструменти.// //Але це був уже хор. Згадати, як, роблячи вулик для бджiл, вiн спiвав у садку пiд грушею бiля хати. Описати цю грушу роду. I подвiр'я, сад. I як дiти його пiдспiвували йому. Деякi були такi ще малi, що спiвати не вмiли. У них ще ве вистачало слуху та протяжностi звуку. Як у маленьких птиць не вистача║ сили в крильцях i в спiваннi. Пiснi були рiзнi, i все це радiсть життя.// //Молодому космополiтовi не сподобалось у Каховцi. - Не подоба║ться менi Каховка. - Кому? - Каховцi. Чим ви порадували ┐┐, чим натхнули? Якими iдеями, якими планами ви схвилювали серця каховчан - будiвникiв комунiзму? А що ви зна║те про не┐? Якi пропозицi┐ внесли на предмет виправлення недосконалостi видимого порядку речей? - Та я просто... - Ви нахлiбник i нiкчема. Каховка навiть не помiтила вашо┐ присутностi в нiй. Ви як муха в ┐дальнi. Йому не подоба║ться Каховка! Нудно, неефектно, не, не... Ви слiпа нiкчема, слiпа, не здатна бачити, без любовi до людей, без радостi творчостi, без здатностi захоплюватись. Ви молодi, а душа у вас стара. Стара заперечуюча душонка з такою-от, зна║те, саркастичною дотепнiстю. Я бачити вас не хочу! Iдiть.// Тодi Гриша Нагнибiда подивився на нас сво┐ми великими чистими очима, i ми помiтили, що вiн вiдходить од нас. - Що, Гриша? - сказали ми йому нiжно, наскiльки дозволяло нам зовнiшн║ безобразiв i смердота, що йшла з наших ротiв. - Умираю, - прошептав Нагнибiда i якось не то всмiхнувсь, не то хотiв заплакать. Потiм вiн повернув сво║ лице' до мене, як до старшого лiтами. Тодi я нахилився i до нього i, дивлячись в бездонну прозорiсть його очей, що ось-ось закриються навiки, помiтив, що очi його вже бачать не нас, а щось iнше, дивлячись кудись поза нас. - Кажи менi, Григорiй. Що ти бачиш? Запишу. |
|
|