"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Фiльм у Москвi. "Прийом" у Дукельського. Прийом у Сталiна.

З IV [19]44
"Повiсть полум'яних лiт" не повинна бути звичайним оповiданням на
екранi з боку побутового, натуралiстичного, манерою тлумачення реалiзму.
Се мусить бути рiч реалiстична в розумiннi високому, мистецькому, ┐┐
поетичний дух, мистецький хiд узагальнень, вибору прекрасного серед
красивого, вiчного в тривалому, епiчного у звичайному - все мусить бути
пiдпорядкованим ║диному стильовому комплексу строгого мистецького твору.
Не повинно бути нi одного порожнього, байдужого метра, нi одного
випадкового, нiчого не значущого слова.
Треба вкласти в уста персонажiв все краще i високе, що сприяло б
художнiй висотi i високiй житт║вiй поетичнiй правдi твору. Треба
вiдповiдно мистецькому стильовому плану i вибрати i персонажiв, i одежу, i
особливо пейзаж. Останнiй мусить вiдiгравати особливу, вирiшальну в
великiй мiрi роль.
А народ увесь в цiлому треба поставити над вiйною. Щоб вiн у картинi
був бiльший за вiйну, народ радянський, смертю смерть поправший.

19/VI [19]44
//Жахливi речi творяться в менi.
Я не можу писати статей. У мене в головi нiби обiрвались усi абсолютно
проводи, i жодна думка не може вилетiти з не┐, не може ширяти, не може
линути на крилах до читача. Що сталося зi мною? Менi зда║ться, що читач не
чита║ мене, ненавидить i недовiря║ менi в великi часи Вiтчизняно┐ вiйни.
Керiвництво навiяло йому думку, що я ворог народу, небезпечна i шкiдлива
людина, нацiоналiст, контрреволюцiонер, поплiчник Гiтлера i диявола. Я
душевно захворiв. Те, що зi мною вчинили, не треба було чинити...//.

9/VII [19]I4
Каже менi сьогоднi мати:
- Ти зна║ш, Сашко. Отже, як хочеш, а наш виграв. Оце ворожила, вигра║.
- Хто?
- Сталiн. Ось побачиш. А на того ворожила, так буде вбитий. На
нiмецького, як його?
- Гiтлера?
- Еге. Все, що набрав, заберуть i той... i вб'ють, от побачиш, щоб я
так жила.
Я засмiявся, дивлячись на стару-стару свою матiр з ┐┐ мiжнародною
ворожбою на картах. Вона слiдку║ за всiма самольотами, скiльки гармат коли
вдарили, яке мiсто забрали, укра┐нське чи бiлоруське, хочеться й ┐й
вигнати нiмецьких ворогiв з нашо┐ пограбовано┐ нещасно┐ i нещасливо┐
землi.

IЗ/IХ [19]44 Москва
Сьогоднi менi сповнилось п'ятдесят рокiв. Коли б я вiрив у бога, я
попросив, помолився б йому, аби послав вiн менi ясного розуму на десять
лiт, аби зробити щось добре для свого народу, i бiльш нiчого б не
просив...