"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

1945 рiк
15/11 [19]45
//Незмiрний, неприступний розумiнню захiдно┐ людини гнiв одних...
Незмiрний, неприступний розумiнню старо┐ захiдно┐ душi всеперемагаючий
гнiв слов'янина зiткнувся на рубежах тисячолiть з холодним методом
злочинного германця i, скоряючись уже не тiльки рукам полководцiв, а нiби
самому iнстинкту життя... (Пропуск у записках), тут бились вороги,
здавалось, па тисячу лiт вперед, так не жалiли життя i добра. Тут у
розжарених небачених тиглях виплавлялася iсторiя нового свiту...
Свiт огидний i страшний. Планетарне безумство цiлком очевидне, коли
дивлюсь пiдряд коробок двадцять хронiки-кiно, нiмецько┐, нашо┐,
англiйсько┐ i американсько┐. Все як на долонi. Вся розтерзана, споганена
земля...

24 / II [19]45
//Радянський народ весь вихований у прагненнi подвигу.
I все його життя, не вiдоме i не зрозумiле нiяким iноземцям i глибоко
приховане вiд них, - це життя подвижникiв, що проходило саме в
спрямованостi подвижництва.
Чверть столiття цього життя, сповненого подiй, безприкладних злигоднiв
i обмежень во iм'я всесвiтнього щастя, були нiби пiдготовкою до
велетенського подвигу, який потряс на довгi вiки весь свiт.
- "Чому ви перемогли? У нас в Америцi думають усi: тому що у вас кожен
такий бiдний, що йому нiчого втрачати i тому не шкода розлучатися з
життям" (мiс Чiнтер).
- Дурницi говорять у вашiй Америцi.
"Дорога моя, любима мама. На мо║му бойовому рахунку вже п'ятнадцять
фашистiв. Так що тепер уже якщо мене i вб'ють - не шкода..." - з листа
бiйця.
Розiйшлись поняття про щастя.
Щастя Спарти i Афiн.//

28 / III [19]45
Дивився випуск "Од Вiсли до Одера". к сцени бо┐в у Познанi величнi.
Полоненi нiмцi на вулицях, де ┐х б'ють люде, як собак, чим попало. Се
картина епохи потрясаюча, як потрясаючi й величезнi натовпи розстрiляних
нiмцями в'язнiв у дворi тюрми. Знову женуть полонених, що залишились пiсля
нечуваних бо┐в у Цитаделi. Багато старих, багато ранених...

141IV [19]45
Сьогоднi п'ятнадцятi роковини смертi найбiльшого поета нашо┐ доби
Володимира Маяковського. Як сумно згадувати, що найбiльший поет нашо┐
епохи покинув нашу епоху.
Пригадую, напередоднi самогубства ми сидiли з ним у садочку Дома
Герцена обидва в тяжкому душевному станi, я з приводу звiрювань, учинених
у вiдношенню до мо║┐ "Землi", вiн - знесилений
раппiвсько-спекулянтсько-людожорськими бездарами i пройдами. "Заходьте
завтра до мене вдень, давайте порадимось, може, нам удасться створити хоч
невеличку групу творцiв на захист мистецтва, бо те, що дi║ться навколо, -
се нестерпне, неможливе". Я обiцяв прийти i потиснув востанн║ йото