"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автораПереплести всi долi пар.
НIЧ 1. Вони в степу обiйнялись (тема моря). 2. Вони потонули, море закрило ┐х. 3. Друга пара па човнi на Днiпрi, 4. Човен на Днiпрi. Вони в ньому лежать. 5. Сцена пiдла. 6. Вона одна в степу. Страждання. Музика. 7. Фiвчук лягав спати.// 221/Х [19]54 Н. Каховка Деталь. пздив з М. в Стару Каховку. Хотiв знайти невловимих водобудiвцiв. Двiчi не заставав. I обидва рази мене вражали секретарки зава i парторга. Обидвi досить гарнесенькi, молодi, з гарними фiгурами. Але пики в обох злi, як у гадюк. Вони нiколи не бачили мене в життi, не знають, хто я. Але обидвi огризалися на мо┐ запитання, наче перед ними стояв не сивий вiдвiдувач, а ┐хнiй найлютiший ворог. Яка дивацька вiдсутнiсть елементарного виховання! Так хотiлося сказати: "Посмiхнись ти, дурепо паршива! Попроси мене люб'язно сiсти. Якi iдiоти тебе виховали? Який дурень узяв тебе до себе на роботу?" Потiм я подумав: "Нi, змовчу. I тихо пiду". Можливо, вони копiюють сво┐х начальникiв?.. 23/Х [19]54 Рiзне. ...Да! Заходжу я до Петра Iвановича. Скiльки рокiв не бачилися! майже близьких друзiв. Розмови високi, полiтичне спрямованi до самих вершин комунiзму. Просунувся Петро Iванович, просунувся здорово! Ось як злетiв! Ну i досвiд, звичайно, керiвно┐ роботи, i зовнiшнiсть, i голос, i посмiшка, i щось таке, зна║те, високе i принадне, керiвне на обличчi... Але ось дзвоник секретарки. Коротка розмова. Петровi Iвановичу треба когось прийняти. Хтось зараз повинен до нього ввiйти з пiдлеглих. Чому я це знаю? Я бачу: Петро Iванович непомiтно для себе i для мене, через звичку, вже iнша людина... Вiдвiдувач заходить... Розмова вiдвiдувача з строгим, жорстким керiвництвом коротка. Похмуре керiвництво, важка бездушнiсть i нечутливiсть цього наймилiшого Петра Iвановича. "Вправляв мозги" прибулому, очевидно, розумнiй i нещаснiй людинi. Вiн виходить пригнiчений, супроводжуваний важким поглядом. Крiсло поверта║ться в мiй бiк, i передi мною знову лiричний шанувальник вiльного жарту, трохи скептик i прочая, i прочан, i прочан. Милий Петро Iванович: - Да! I ось, значить, це саме, приходжу я додому... Я думаю: господи, звiдки ся артистичнiсть? О, порожня посудино... Ти вже недосяжний, непроникний, обтiчний. Ти всемогутнiй. Скiльки ж тобi рокiв? Нiкому не вирахувати. Ти старий як свiт... Чи ║ ти плямою капiталiзму? Чи ти ще при феодалiзмi був таким сучим сином? I будеш при комунiзмi? Ба, мабуть, будеш, бестi║! 26/Х 1954 Сьогоднi у мене при║мний ранок. Наче менше стала болiти голова. Отримав велетенське душевне полегшення вiд телефонно┐ розмови з Юлею. N. надiслав |
|
|