"Володимир Дрозд. Катастрофа (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Вибачте за цi терехiвськi мудрування. Пишу, звiсно, давно вiдомi речi,
але на периферi┐ важко за всiм устежити, особливо сiмейнiй людинi. Та й не
для того пишу, щоб нерозумних просвiщати. Хочу заздалегiдь викласти
теорiю, що нею користуючись, намiрююсь дослiдити характери мо┐х геро┐в.
Самовпевнено? Можливо. Вчора прочитав власною рукою намережане й подумав:
"Мо, й справдi напишу роман? Ото буде номер! У декого з наших терехiвських
обивателiв жовч розiлл║ться, слово честi". А що - напишу. Не святi горщики
лiплять. Осiнь надворi, дощ у шиби перiщить, з господарством менше клопоту
- картоплю викопали, брикет i дрова я ще влiтку завiз. I футбол скiнчився,
врiзали нашi, га? - по телевiзору нуднi передачi пiшли. Треба ж до чогось
узятися.
Тож як жив Iван Кирилович до свого терехiвського сидiння? Важко сповна
висвiтлити це питання, маючи лише тi скупенькi данi, що в мене на руках. А
вигадувати нiчого не хочу. Принципово. Трохи детальнiше, порiвняно з
iншими перiодами, знаю його унiверситетськi роки, бо доводилося стрiчати
на сесiях Iванових знайомих, та й у самого Загатного спогади були ще
досить свiжi, не всi пристрастi вляглися й iнодi вибухали пiд настрiй. Але
теж дуже мало. Одне напевне - i в унiверситетi вiн був самотнiй.
З першого до останнього курсу майже кожно┐ перерви Загатний ходив по
коридору з руками на грудях i замислено схиленою головою. Це так
запам'яталось, що навiть люди з iнших факультетiв через п'ять рокiв,
згадуючи Iвана, казали: "Не той, що в Наполеона грався?" Вони глузували, а
даремно. В цьому ║ щось велике, хай i безглузде.
В унiверситетi Iван Кирилович з головою пiрнув у фiлософiю. Я не
перебiльшую - саме пiрнув. Вiн усьому вiддавався сповна. Буду
документально точний. Пiсля однi║┐ з Iванових сповiдей у редакцiйнiй
кiмнатi я занотував його слова, ачей згодяться. Справдi згодилися. Ось
вони:
- Спершу я був дуже довiрливий i мудрiсть кожного пив, як iстину. Але
iстин виявилось занадто багато. I я упився. Тодi фiлософи здалися менi
спритними крамарями, що величаються бiля сво┐х рундучкiв i кожен ма║ свiй
товар за найкращий. Захеканий, змучений безплiдними ночами, я бiгав од
рундука до рундука, доки не зрозумiв, що я надто розбiрливий i тому нiчого
не куплю на вiру i нiхто не навчить мене, як на цiм свiтi жити... Це була
перша велика поразка, втрата найманливiшо┐ iлюзi┐. До унiверситету я
на┐вно вiрив, що десь за коленкоровими палiтурками на мене чека║ не
дочека║ться iстина, i варто лише розгорнути книгу...
З цими словами Iван замовк, а допитуватись було марно - за першо┐ ж
мо║┐ спроби копнути глибше вiн надовго ховався в себе. Але мене
iнформували iншi. Обпiкшись на фiлософi┐, Загатний поклав собi пiзнати
смак "солодкого життя". Це не була покiрна данина пристрастям сво║┐ душi -
ще можна б зрозумiти, виправдати, всi ми люди, "подлинно всякий рад пищи и
питiя полезен и добр есть", - Сковорода. Нi, це було активне, войовниче
заперечення будь-яко┐ фiлософi┐. I я особисто не схвалюю таке нiгiлiстичне
сахання з боку в бiк. Але, звiсно, вiн не питав мого дозволу модно
вдягатись (грошi в Загатного водились, вже тодi пiдзаробляв у газетах,
маючи хист до того), розгулювати по Хрещатику з дiвчатами, пропускаючи
лекцi┐, i не в мiру пити. Його мало не вигнали з унiверситету. Ще б трошки
- i хлопець став би справжнiсiньким стилягою.
На жаль, зовсiм не маю даних, як з того душевного гармидеру зародився