"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- А хоть би й так було, - крикнула вона, - то я волю десять раз
побачити його мертвим, нiж бачити отсього поганина сво┐м сватом! Нi,
нiколи, доки я жию, нiколи того не буде!
Оба мужчини стали хвилю мов задеревiлi, не знаючи, що сталося Рифцi i
вiдки взялась у не┐ така встекла злiсть на Леона. А коли Рифка не
переставала кричати, кидатися i прогонювати Леона з свого дому, той,
скулившися i натиснувши цилiндер на голову, вилетiв з негостинних поко┐в
на подвiр'я, на вулицю i, не обзираючись, дрижачи весь з несподiваного
зрушення, пiшов до мiста.
- Боже, тота жiнка справдi здурiла! - воркотiв вiн. - I вона мала бути
свекрухою мо║┐ Фаннi? Таже вона, гадина сороката, за┐ла б ┐┐ за один день!
Щастя мо║, що так сталося, що того... ┐х сина десь вирвало! Тьфу, не хочу
мати з ними нiякого дiла!..
Так Леон воркотiв i спльовував дорогою. Йому аж тепер стало розумно,
чому прочi багачi уникають Германа, нерадо бувають в його домi i, крiм
торгових та грошових, не мають з ним нiяких зносин. Але все-таки прикро
було Леоновi, що так сталося: жаль йому було тих блискучих надiй i планiв,
котрими недавно й сам -упивався. Та тiльки ж голова його плiдна була на
такi плани, а коли розпався один, вiн не довго жалував за ним, але швидко
хапався другого. I тепер вiн живо покинув недавнi мрi┐ i старався вжитися
в тоту думку, що "працювати" йому надалi не у спiлцi з Германом, але
самому, без Германа або й против Германа. "Против! А! - думав вiн. - До
того, певно, незадовго всилу║ мя й сам Герман, буде тепер старався ще
бiльше шкодити менi".
Леон i сам не знав, для чого се видалось йому конечним, щоб Герман
тепер мусив ворогувати з ним. iн i сам перед собою не був би одверто
признався до того, що перекидав на Германа свою думку, що в серцi його
закипа║ якась дика неприязнь до Германа за образу, дiзнану в його домi, за
обалення його блискучих планiв. Леон i сам собi не признавався, що се вiн
iменно рад би був тепер шкодити Германовi, показати йому свою силу,
"навчити його розуму". Вiн не входив в причини, але вдумувався тiльки в
саму боротьбу, старався наперед представити собi ┐┐ тисячнi случайностi,
пiдходи, невдачi, щоб завчасу против них забезпечитися, щоб Германовi
впоперек дороги навести як мож бiльше завад i некорисних обставин. I в
мiру того як хiд його ставався повiльнiший, вiн чимраз глибше затоплювався
в сво┐ думки, чимраз тяжчi невдачi i страти наводив на Германа, упокорював
того товстенького, спокiйного, мов муром обведеного, багача, наводив на
нього тривогу, аж вкiнцi - перед самим входом до дому - обалив його зовсiм
i враз з його скаженою жiнкою вигнав з послiднього закутка - з дому на
Бориславськiм трактi.
- А, так вам треба! - шепнув вiн, немов радуючись ┐х розпуцi, - Аби-сь
знала, чарiвнице, як менi видряпувати очi!
В той самий час, коли Леон, затоплений в сво┐х мрiях, радувався з
цiлковитого упадку дому Гольдкремерiв i забирався до обраховування
користей, якi спадуть на нього з то┐ велико┐ побiди, Герман сам в каретi
вихром iмчав улицями Дрогобича на Стрийський тракт. Вiн був iще зовсiм
блiдий лицем, хвиля вiд хвилi почував якийсь холод за спиною i легку дрож
в тiлi, а в головi його думки мутились, i перевертались, мов вода на
млиновiм колесi. Нещастя впало на нього так несподiвано, та й ще нещастя
таке дивне та непрослiдиме, що вiн вкiнцi порiшив - не думати нiчогiсiнько