"Iван Франко. Iз секретiв поетично творчостi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

наука мусить в такiм разi зiбрати поперед усього свiдоцтва першорядних
свiдкiв i, доповнивши ┐х подекуди по змозi, повинна взятися до вияснення
самого факту.

Поперед усього мусимо сказати: сам факт, що в такiй високiй та
скомплiкованiй психологiчнiй дiяльностi, як поетична творчiсть, несвiдомий
елемент може грати важну чи, може, головну роль, належить до досить нового
наукового надбання. Для фiлософiв-рацiоналiстiв XVIII вiку вiн був зовсiм
неможливим, так само як неможливим був i для фiлософiв-iдеалiстiв першо┐
половини нашого вiку, що силкувалися звести весь свiт i всi його прояви, а
тим самим i всю психiчну дiяльнiсть до яко┐сь одно┐, по змозi повно┐ i
безсуперечно┐ формули. Тiльки в iдеалiстiв-песимiстiв Шопенгауера[33],
Гартмана[34] сей факт пiднесено з натиском, а то для того, що власне у
Гартмана "несвiдоме" (Das Unbewusste) було зроблене основним елементом
усього його свiтогляду. Та для наукового дослiду сього було замало, бо,
роблячи "несвiдоме" основним елементом, Гартман тим самим зробив його
чимсь незвiсним, таким, що не пiдляга║ дальшому аналiзовi.

Тiльки в найновiших часах, коли за почином Фехнера[35] i Вундта[36]
розпочалися в Нiмеччинi, Англi┐, Францi┐ i Iталi┐ систематичнi дослiди над
психологi║ю експериментальним методом, коли давня метафiзична або
емпiрична психологiя перемiнилася на психофiзику або, як ┐┐ назива║ Вундт,
фiзiологiчну психологiю, удалося в значнiй мiрi прояснити роль
несвiдомого, мiж iншим, i поетично┐ творчостi. Вихiдною точкою були студi┐
над тим, що назива║мо людською свiдомiстю, i ми покористу║мось тут
найновiшою працею про сю тему, виданою в минувшiм роцi, - студi║ю Макса
Дессуара[37] "Das Doppel-Ich", щоби показати, як сучаснi психологи
вияснюють сю загадкову сторону поетично┐ творчостi. В сво┐й студi┐
пiдносить Дессуар той факт, що велика сила спостережнь, зiбраних в
остатнiх часах, довела нас до зрозумiння того факту, що кождий чоловiк,
окрiм свого свiдомого "я", мусить мати в сво┐м нутрi ще якесь друге "я",
котре ма║ свою окрему свiдомiсть i пам'ять, свiй окремий суд, сво║
почуття, свiй вибiр, свою застанову i сво║ дiлапня - одним словом, ма║ всi
прикмети, що становлять психiчну-особу.
"До мене прийшов приятель, - оповiда║ Дессуар, - i оповiда║ менi якусь
новину, задля котро┐ я мушу з ним разом iти в одне мiсце. Коли вiн
оповiда║ сю цiкаву новину, я лагоджуся до виходу. Припинаю собi новий
ковнiрик, обертаю манжети, запинаю шпiнки, одягаю сурдут, беру в кишеню
ключа вiд брами, заглядаю мимоходом до дзеркала, - i при всiм тiм з
найбiльшою увагаю слухаю оповiдання, перериваючи його часом сво┐ми
запитаннями. Вийшовши на вулицю, починаю нараз сумнiватися, чи не забув
ключа вiд брами в сво┐м поко┐, тож бiжу знов нагору, шукаю ключа по всiх
усюдах, та надармо, вкiнцi сягаю до кишенi i переконуюся, що ключ ║ у
мене. Коли я потiм оповiв се приятелевi, сей вiдповiв менi: "Чого ж ти
менi не сказав уперед, чого бiжиш нагору? Адже я бачив виразно, як ти
вийняв ключ вiд брами з купи iнших ключiв i вложив собi в кишеню. Як же
можна бути таким розтрiпаним"! Прошу зважити, яка скомплiкована була тут
дiяльнiсть, а проте здавалося, що свiдомiсть нiчогiсiнько про не┐ не
знала. Герой се┐ маленько┐ пригоди робить усi приготування до виходу так
систематично i порядно, немовби уперед обдумав ┐х якнайдокладнiше. З-помiж