"Iван Франко. Iз секретiв поетично творчостi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Wie lieblich um meinen entfesselten Busen

Der holde Wahnsinn spieltl Wer schlang das magische Band
Um meine Stirne?[27]
(Wielands Werke[28], II, 3; Kurchner, 52.)
Таких цитат можна би в поезi┐ XIX вiку вибрати дуже багато, особливо з
поетiв т. зв. "романтично┐ школи", про котрих справедливо сказано, що вони
були "die Entdecker des Unbewussten"[29]. Та ми будемо намножувати ┐х.
Пригада║мо тiльки, як Мiцкевич[30] у однiй сво┐й iмпровiзацi┐ признався
про писання свого "Pana Tadeusza":

Ja rymow nie dobieram, ja zglosek nie sktadam,
Tak wszystko napisatem, jak tu do was gadam.
W piersi tyiko uderze, wnet zdroj stow wytrysnie,
A jesli na tym prqdzie iskra boza btysnie,
Nie wynik to rozumu, ani ptod marzenia,
Od boga ja przyjatem na skrzydtach natchnienia[31].

("Dzieta" Adama Mickiewicza, wyd[anie] H. Biegeleisen, VI, 313).
Ся сама думка, що поетична творчiсть ║ щось вiдмiнне вiд звичайного
людського "я", вносить до нього щось особливе, прорива║ться не раз i у
Шевченка. Вiн дуже часто оберта║ться до сво┐х "дум" як до якихсь iстот,
окремих вiд нього, обдарованих власною волею:
Думи мо┐, думи мо┐,
Ви мо┐ ║динi,
Не кидайте хоч ви мене
При лихiй годинi.
Прилiтайте, сизокрилi
Мо┐ голуб'ята,
Iз-за Днiпра широкого
У степ погуляти...
(Кобзарь, II, 8)[32].

Таких мiсць у "Кобзарi" чимало; ┐х можна би взяти за образовi речення,
за конвенцiональнi звороти, якби вони не появлялися надто часто, власна, в
пiзнiшiй добi Шевченково┐ творчостi, в тих його лiричних творах, де вiн
добував найглибших, найсердечнiших тонiв, де був свобiдний вiд усе┐
конвенцiонально┐ фразеологi┐. Ще виразнiше бачимо се в вiршi "Муза", котру
поет велича║ сво║ю матiр'ю i вчителькою:
Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене. Вночi,
I вдень, i ввечерi, i рано
Витай зо мною i учи,
Учи неложними устами
Сказати правду.
(Кобзарь, II, 73).
Ми зупинилися на сих свiдоцтвах самих поетiв про процес поетично┐
творчостi трохи довше головне через те, що кому ж лiпше й тямити в сьому
дiлi, як не самим творцям? Постороння обсервацiя тут майже неможлива;