"Iван Франко. Iз секретiв поетично творчостi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

латинська назва carmen, що в лiтературнiй мовi отримала значення "вiрша",
"поема", первiсно значила "закляття", "чарiвницька примова"; вiдгомiн
сього первiсного значення заховався ще й досi в французькiм словi charme
(чари, принада), charmant (принадний, чарiвний).

Певна рiч, в часах переваги рефлексi┐ над дiйсним вiтхненням i
наслiдуванням дiйсно┐ творчостi люди почали всi отi давнi погляди, поклики
давнiх поетiв до Музи, до Аполлона з просьбою, щоби наслав на них поетичне
божевiлля, вважати пустими риторичними фiгурами. Багато заколоту наробила
тут грецька назва ποίητής(рукодiльник,
ремiсник), що заступила мiсце первiсного
άΟτνσς- спiвак. Маючи назву
ποίητής на означення поета, пiзнiшi
теоретики вимiрковували для не┐ вiдповiднi дефiнiцi┐, не згiднi з самою
основою предмета. Платон виводить сю назву вiд поняття
μόδονς ποτετν-
творити мiфи, - а властиво, коли тi мiфи були вже витворенi народною
фантазi║ю, перетворювати тi мiфи вiдповiдно до артистичних вимог. Те
розумiння поезi┐, зрештою, не було оригiнальне Платонове; ще Геродот[20]
назвав Гомера i Гесiода[21] тими, що зробили грекам богiв. Вiдповiдно до
сього розумiння дефiнiював також Арiстотель поезiю як свiдоме
перетворювання мiфiв, що ║ в найширшiм розумiннi слова, споминiв, себто
iдей, отож як артистичну технiку без властиво┐ творчостi. Новiшi дослiди
показують, що тут була помилка давнiх фiлософiв, що слово поет - не
походить вiд грецького - робити, чинити, але вiд того самого кореня пой,
який заховався в старослов'янськiм i теперiшнiм росiйськiм пою, пой -
спiваю, спiвай, i значило, таким робом, те саме, що й гомерiвське (Dr.
Brunnhofer. Vom Pontus bis zum Indus. Leipzig, 1890, стор. 2 - 3).
Довгi сотки лiт панувала отся фальшива i одностороння Арiстотелева
дефiнiцiя; повставали i щезали новi держави, новi релiгi┐, новi
свiтогляди; люди ламали пута старих порядкiв i старих понять в полiтицi i
науцi, а Арiстотелевi формулки стояли собi нетиканi. Тiльки пiд кiнець
XVIII вiку захитано ┐х авторитет; в поезi┐ повiяло новим духом, що до
нього приложено характеристику "Sturm und Drang"[22]. Його поклик був:
емансипацiя поезi┐ з конвенцiональних повивачiв в iм'я свобiдно┐, творчо┐
iндивiдуальностi, i тут же вирина║ знов розумiння поетично┐ творчостi як
божевiлля. Гете розпочина║ свого "Вiчного жида" характерними словами:
Urn Mitternacht wohl fang ich an,
Spring aus dem Bette wie ein Toller;

(Nie war mein Busen seelenvoller)
Zu singen den gereisten Mann[23] -
(Goethes Werke[24], V, 153;
Kurchner D. Nat. Litt., 86)

Поетичне вiтхнення назива║ться "holder Wahnsinn"[25], скептик Вiланд у
вступi до свойого "Оберона"[26] вискачав уперве ту характерну дефiнiцию:
Noch einmal sattelt mir den Hippogryphen, ihr Musen,
Zum Ritt ins alte, romantische Land!