"Iван Франко. Iз секретiв поетично творчостi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Гомера вино зоветься "божим" (Одiс[сея], II, 342), а бог вина, Дiонiс, був
заразом богом драматично┐ поезi┐. У зв'язку з тим сто┐ть заховане у
Павсанiя[12]
(Περιήγησις, I, 21)
оповiдання, що знаменитий трагiк Есхiл був товаришем Дiонiса; сам сей бог
посвятив його на поета, а властиво, спiвав його устами; упо║ний вином
Есхiл списував сво┐ траiедi┐, сам не тямлячи, що пише.

Далеко частiше, особливо у грекiв, процес поетично┐ творчостi
приводжено в зв'язок з певного роду божевiльством, з духовою хоробою, що в
тих часах уважалася опануванням людсько┐ душi демоном. В Гомеровiй
"Одiссе┐" те божество, що опанову║ спiвака, - раз Муза, то знов Зевес.
"Музо, повiдай менi про бувалого лицаря", - блага║ сам автор поеми (I, 1);
"Муза спiвцевi звелiла спiвати про лицарську славу", - чита║мо в iншiм
мiсцi (VIII, 73). Та найбiльш характерне те мiсце, де Телемах боронить
кобзаря Фемiя проти докорiв сво║┐ матерi (I, 345 - 349);
1. Пенелопi на се Телемах вельми мудрий одвiтив:
"Нене! нащо вборонять кобзаревi наш дух звеселяти

Тим, що спада║ на думку? Кобзар нi один тут не винен,

Винен Зевес, що по волi сво┐й i на кого лиш схоче

З неба високого силу таку надсила║".

Пiзнiше сю силу почали загально приписувати Аполлоновi, боговi свiтла,
спiву, музики i - божевiльства.

Низьке хай бавить юрбу, а менi Аполлон кучерявий
Дасть касталiйське питво, чару, налиту ущерть, -
спiва║ Овiдiй[13], а в гомерiвськiм гiмнi (ч. XXV) говориться:
"Музи i далекострiльний Аполлон роблять на землi з людей спiвакiв та
музикiв, а Зевес творить королiв. Щасливий, кого люблять музи, солодкi
слова пливуть йому з уст" (Hymni Homerici[14], ed. Baumeister, 75). В
зв'язку з сим вiруванням сто┐ть оповiдання про фiлософа i поета Пiфагора,
що мав бути улюбленцем та навiть сином Аполлона i отримав вiд нього дар
чути музику небесних сфер (Z е l l е r. Geschichte der griechischen
Philosophic[15], I, 263).
Платон[16] виразно протиставля║ поетичне вiтхнення свiдомiй штуцi; по
його думцi, поети Ού σοφίά
ποτίεν α
ποτοιεν άλλά
φΰσετ τίνί χαί
ενουσυσταζου&#
964;ες, себто те, що чинять, не чинять з розмислом, але якимсь
природним поривом, немов маючи в собi якогось iншого духа. В iншiм мiсцi
вiн просто назива║ сей стан (божевiлля), або боже наслання (Z е l l е r.
Op. cit., I, 498, 511). Цiцерон[17] переда║ подiбнi слова старшого
фiлософа Демокрiта[18]: "Negat enim sine furore Democritus quernquam
poetam magnum esse posse"[19] (De divinationibus, I, 37). Та й стара