"Iван Франко. Iз секретiв поетично творчостi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

мусить послугуватися. Лiтературна критика мусить бути, по нашiй думцi,
поперед усього естетична, значить, входить в обсяг психологi┐ i мусить
послугуватися тими методами наукового дослiду, якими послугу║ть-ся сучасна
психологiя.

Могло б здаватися, що се така ясна рiч, що властиво не варто було так
довго колесити, щоби дiйти до не┐, i нема пощо з таким притиском
виголошувати сю тезу. Адже ж естетика ║ властиво наука про почування,
спецiально про вiдчування артистично┐ краси, - значить, ║ частиною
психологi┐. А в такiм разi й основана на нiй критика мусить бути
психологiчною i, тiльки бувши такою, може користуватися й тими науковими
методами дослiду, якi виробила сучасна психологiя, - значить, може
зробитися вповнi науковою, спосiбною до дiйсного розвою, а не залежною вiд
капризiв та моди. I тiльки тодi вона може як публiцi, так i писателям
давати певнi вказiвки, значить, може бути плiдною, по-сво║му продуктивною.
Та вже самi нашi дигресi┐ показали, що вони були далеко не зайвi, що
питання про завдання i метод лiтературно┐ критики далеко не такi яснi i
загальнопринятi, як би того випадало надiятись. В дальших роздiлах нашо┐
розвiдки побачимо, що й на полi чисто естетично┐ критики пану║ не менша
неяснiсть i замiшанина понять.

В сво┐х увагах, що пiдуть далi, я бажав би познайомити нашу освiчену
громаду з деякими способами i здобутками новiшо┐ психологi┐ спецiально на
полi естетики, прикладаючи тi методи до нашого поетичного матерiалу.
__
_II. ПСИХОЛОГIЧНI ОСНОВИ_
Поки перейдемо до роздивлювання естетичних основ поезi┐, вважа║мо
потрiбним згадати коротко про тi загальнопсихологiчнi основи, якi мають
рiшучий вплив на процес поетично┐ творчостi. Ми роздивимо тут по черзi три
питання, а власне роль свiдомостi в процесi поетично┐ творчостi, закони
асоцiацi┐ iдей i прикмети поетично┐ фантазi┐, а в кiнцi доторкнемося
коротко питання про зв'язок поетично┐ вдачi з душевними хоробами.

1. РОЛЬ СВIДОМОСТI В ПОЕТИЧНIЙ ТВОРЧОСТI
Питання, чи поет творить свiдомо чи несвiдомо, належить до найстарших
та заразом до основних питань лiтературно┐ критики. Вiдколи поезiя
видiлилася з буденно┐ мови i зробилася окремою духовою функцi║ю, вiдтодi
люди почали застановля┐ися над ┐┐ основою. Сказати по правдi, для тих
первiсних критикiв тут не було нiякого питання. Вони були занадто близькi
того джерела, звiдки плила ┐х поезiя, занадто рiзко i ярко почували на
собi ┐┐ вплив, щоб могли вагатися хоч би на хвилю, i вони згiдно
вiдповiдали, що ┐х поети творять несвiдомо, висказують, - а властиво,
виспiвують - не сво┐ власнi слова, не сво┐ власнi думки i образи, а тiльки
те, що ┐м пiдда║ якась вища, божа сила. Поезiя, по думцi старинних
народiв, се боже вiтхнення, inspiratio[9]; поет ║ тiльки знарядом божого
об'явлення; вiн не ║ одвiчальний за сво┐ пiснi, бо творить ┐х в
непритомнiм станi. Сей стан iнколи порiвнюють зi станом п'яного чоловiка.
В староiндiйських книгах "Рiг-Веди"[10] i в староперськiй
"Зенд-Авестi"[11] свята рослина Сома, котро┐ сок упою║ чоловiка,
назива║ться просто "батько гiмнiв" (Spenser. Sociologie, I, 428, 566); у