"Iван Франко. Iз секретiв поетично творчостi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

користу║ться ними i дяку║ автора, коли нi, то чiпа║ться його, як, мовляв,
ти смiв вивести таку людину, не показавши причин ┐┐ iснування? Реальна
критика поводиться з твором артиста так самiсiнько, як з появою дiйсного
життя; вона студiю║ його, силку║ться вказати його власну норму, зiбрати
його основнi прикмети" (Добролюбов. Сочинения, III, 15). Що особливо диву║
нас в тих словах, так се цiлковите знехтування штуки "реальною" критикою.
Для не┐ твiр штуки ма║ таке саме значення, як явище дiйсного життя, отже,
артистичне оповiдання буде так само цiнне, як газетярська новинка.
Розбираючи артистичний твiр, реальний критик поперед усього буде
докопуватися, чи виведена писателем у його творi людина правдива i можлива
в дiйсностi? Значить, коли писатель змалю║ портрет дiйсно┐ людини або
подасть ┐┐ бiографiю, то для реального критика се буде цiннiше вiд повiстi
Гоголя або Гончарова. I що цiкавiше, Добролюбов не пода║ нам анi натяку на
те, яким способом критик буде справджувати вiрнiсть i дiйснiсть осiб,
описаних у артистичнiм творi, або вiрнiсть i дiйснiсть настро┐в,
зображених в лiрицi. Чи надасться йому тут метод статистичний, чи
описовнй, чи який iнший? I чи твiр найвiрнiший пересiчнiй дiйсностi буде
найлiпший? I чи вiльно авторовi малювати явища ви┐мковi, людей видуманих i
серед бiльш або менш видуманих обставин? На се все "реальна" критика не
да║ нiяко┐ вiдповiдi. На дiлi ж, оскiльки вона розвивалась була в Росi┐ в
50-тих i 60-тих роках, се була переважно пропаганда певних суспiльних та
полiтичних iдей пiд маскою лiтературно┐ критики. Як пропаганда вона мала
сво║ велике значення; як лiтературна критика вона показалася далеко не на
висотi сво║┐ задачi.

Сi уваги доводять нас i ще до одного ограничения: полiтичнi, соцiальнi,
релiгiйнi iде┐ властиво не належать до лiтературно┐ критики; дискутувати
┐х треба з спецiальною для кождо┐ науковою пiдготовкою. Вона може бути у
лiтературного критика, та ┐┐ може й не бути, i коли лiтературний критик
згори вiдсуне вiд себе дискусiю над сими питаннями, наскiльки вони
висказанi в якiмсь лiтературнiм творi, i ограничиться на саму дискусiю
чисто лiтературних i артистичних питань, якi насува║ даний твiр, то вiн
вповнi вiдповiсть сво┐й задачi.
Що ж се за питання, якi насува║ нам лiтературний твiр поза обсягом
втiлених в ньому соцiальних, полiтичних та релiгiйних iдей, т. е. поза
обсягом тенденцi┐ авторово┐? I Леметр, i Добролюбов мимохiть зачiплюють сi
питання, та не вважають потрiбним зупинитися на них довше. Се питання про
вiдносини штуки до дiйсностi, про причини естетичного вдоволення в душi
людськiй, про способи, як даний автор виклика║ се естетичне вдоволення в
душi читачiв або слухачiв, про те, чи у автора ║ талант, чи нема, про
якiсть i силу того таланту, - значить, i про те, чи i наскiльки тенденцi┐
авторовi зв'язанi органiчно з виведеними в його творi фактами i випливають
iз них? Буде се задача, може, й скромна, та проте важна, бо, тiльки
зробивши оту роботу, можна знати, чи можна на пiдставi якогось твору
робити якiсь дальшi висновки про соцiальнi, полiтичнi чи релiгiйнi погляди
автора, чи, може, сей твiр як недоладний треба без дальшо┐ дискусi┐ кинути
мiж макулатуру.
Вже з самого сформулювання тих задач, якi поперед усього, по мо┐й
думцi, ма║ перед собою лiтературний критик, можна побачити, до яко┐
науково┐ галузi мусимо вiдносити його роботу i яким науковим методом вiн