"Олесь Гончар. Блакитнi вежi Яновського (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Олесь Гончар.

Блакитнi вежi Яновського


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



Пригаду║те ту першу вражаючу фразу "Вершникiв", той могутнiй, сповнений
епiчно┐ сили заспiв? Як лютували шаблi пiд Компанi┐вкою, де зчепились
бортами степовi пiрати, i конi бiгали без вершникiв, i небо "округ
здiймалося вгору блакитними вежами"?
Коли вийшли "Вершники" в нашому студентському середовищi, помiж
закоханих в лiтературу юних ентузiастiв точились дискусi┐ навiть з приводу
цих блакитних веж: чи iснують вони насправдi? Чи бува║ таке в степах? Чи,
можливо, з'явились вони лише в уявi письменника, в його натхненних
поетичних видiннях?
Автор був загадковий: образ його чомусь пов'язувався з морем, адже ж -
"Майстер корабля", морськi поезi┐ з юнацько┐ книги "Прекрасна Ут"...
Вiтаю море!
Корабельна путь лежить по всiй землi.
Давно помiчено, що степовi люди мають вроджений потяг до моря, з дивною
силою воно заваблю║ степовика, заполоню║ сво┐м простором, морською
далеччю. Хай навiть не бачене ще, тiльки вимрiяне, вже непоко┐ть, кличе...
Дехто в цьому схильний вбачати поклик iнстинкту, та║мничий голос предкiв,
вияв майже мiстично┐ туги людини за чимось незвiданим...
Мабуть, Яновський на такi тлумачення його раннiх захоплень лише
всмiхнувся б, хоча свiй перший вiрш пiд назвою "Море" вiн таки написав "з
вiдстанi", написав ще, зда║ться, нi разу не бачивши справжнього моря в
натурi. Данина книжнiй морськiй романтицi? Очевидно, так. I водночас море
Яновського вже й тодi - то насамперед образ свободи, гуманiстичне
уславлення людини, ┐┐ вiдваги, мужностi й витривалостi, море його - то
сво║рiдний спiв людськiй солiдарностi, iнтернацiональному братерству
трудящих.
Таким, зокрема, поста║ образ моря у "Вершниках", коли буде вже подолано
спокуси книжно┐ романтики, подолано швидко й рiшуче, i автор вийде на iншi
простори, щоб стати вiч-на-вiч з романтикою самого життя, з отими його
лютими трамонтанами, що не раз обвiють i автора теж, як обвiвають досi
вони його Половчиху на пронизливiм белебнi морського узбережжя, де вона,
ждучи, виглядаючи свого Мусiя-Мусi║чка, сто┐ть "висока та строга, як у
пiснi".
"Шаланда в морi" - одна з найромантичнiших в нашiй лiтературi новел,