"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

VII

Щодня рота займалась бойовою i полiтичною пiдготовкою за планом,
складеним Брянським. Командир роти не допускав найменших вiдхилень - так,
нiби рота стояла десь у мирних таборах, а не на передових позицiях, пiд
ворожою висотою, серед цього гарячого пiвденного степу. Полiтнав-чання з
бiйцями Брянський провадив завжди сам.
- Я вестиму роту в бiй, - говорив вiн, - i я зацiкавлений бiльше за
всiх у тому, щоб вона була вихована як слiд, згуртована й дружна, щоб не
пiдвела нi себе, нi мене.
Вiд того як я ┐┐ виховаю, залежить не тiльки те, як вона викона║ свiй
бойовий обов'язок. Зрештою, вiд цього залежить i мо║ власне життя. Я мушу
виховати ┐┐ так, щоб у всяких обставинах мiг цiлком покластись на не┐ i
вiрити ┐й, як собi.
Сьогоднi в ротi бурхливий день. Парторг батальйону принiс, екстрений
випуск листiвок про подвиг Самiйла Полiщука, який у бою пiд Яссами знищив
власноручно шiсть ворожих танкiв. По телеграфу прийнято з Москви Указ
уряду про присво║ння Полiщуковi звання Героя Радянського Союзу. Слава про
невiдомого досi нiкому рядового бiйця стрiлецько┐ роти за кiлька днiв
облетiла весь 2-й Укра┐нський фронт.
У пiдроздiлi Брянського на цю подiю вiдгукнулися особливо жваво:
Полiщук був земляком багатьох бiйцiв роти. Це був не якийсь казковий,
маловiрогiдний богатир, а близька ┐хньому розумiнню людина, звичайний
вiнницький колгоспник-тракторист, що прийшов на фронт, як i багато бiйцiв
роти Брянського, з останнiм поповненням. Ще недавно Полiщуковi, як i ┐м,
жiнка, мабуть, приносила в запасний полк пироги й самогон у простiй
селянськiй торбi.
Командир третьо┐ обслуги Денис Блаженко, високий кряжистий мовчун, з
завжди насупленими чорними бровами, заявив раптом, що вiн зна║ Полiщука
особисто, бо ще задовго до вiйни вчився разом з ним на курсах трактористiв
у Ямполi. Це ще збiльшило загальне збудження.
- Який же вiн собою? Силач? Борець? Шибайголова?
- Звичайнiсiнький собi чоловiк, - вiдповiдав Блаженко, хмурячись, -
такий, як би й я. Сумирний був i не забiяка.
- Справа ж не в тому, силач вiн там чи нi, - терпляче пояснював
Брянський змiст подвигу. - Головне, що вiн не розгубився в рiшучу хвилину.
Часи танкобоязнi, видно, таки справдi минули. В чому тут рiч? Все дуже
просто, товаришi: танки йдуть, а Полiщук чека║. Танки його не бачать, а
вiн ┐х бачить. Вони зверху, а вiн у транше┐. В таких умовах людина далеко
сильнiша за танк! Тiльки не розгубися: бий i пали!
I вже бiйцям уявлялися спаленi сонцем солонцюватi поля пiд Яссами,
гарячi задушливi транше┐ в повний профiль i ворожi гуркотливi танки, що
сунуться на них, як слiпi, незграбнi потвори. Ревуть, насуваються все
ближче, пашать пекельним смородом газiв... А вiнницький тракторист сто┐ть
по плечi в сухiй, надiйнiй землi i, затиснувши пляшку КС у руцi, чека║,
чека║... Чека║, бо не хоче, щоб цi слiпi потвори перейшли через нього i
знову поповзли з пекельним гаркотом на Укра┐ну, сiючи всюди горе i смерть.
Бий i пали!
Бiйцi думають.
- Кожен з вас теж це мiг би, - каже Брянський. - Хiба нi?