"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Олесь Гончар.

Тронка


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



I. ТИ ЛIТАЙ

- Нiщо менi так не пахне, як наш степ,- каже молодий Горпищенко,
льотчик реактивно┐ авiацi┐, при┐жджаючи до батька-чабана у вiдпустку.
I якось так випада║ щоразу, що батька заста║ вiн не в хатi i не в
кошарi, а в степу, просто серед пасовища, де старий сто┐ть коло отари з
гирлигою, в черевиках солдатських i в усiх сво┐х чабанських обладунках:
пояс, а на поясi джермало, що дiсталось йому у спадок ще вiд дiда-чабана,
i рiг баранячий з нафталiном - рани вiвцям присипати, i пляшка сумiшi
креолiну з дьогтем - теж для го║ння ран, i, звичайно ж, ножицi, щоб
простригати вiвцям очi, бо, бува║, Так позаростають, що й шпичакiв не
бачать, проколють очi об них.
Чабан Горпищенко собою незавидний, але в степу вiн якось далеко видний.
Низькорослий, осадкуватий, прогартований вiтрами, шкiра на ньому
пропечена, як шкураток, а очi вже сивi од старостi чи вицвiли вiд сонця та
вiд неба, i самi вони мають барву вилинялого степового неба.
У всеозбро║ннi поста║ перед сином старий Горпищенко. Про таких чабанiв
кажуть, що вiн природний чабан, i хоч ростом його природа й не щедро
дарувала, але тим вразливiший вiн, коли йдеться про його батькiвську
честь. З суворою гiднiстю i навiть настороженiстю жде вiн, поки син,
вставши з газика, пiдiйде до нього, зiрко стежить, чи син не зробить
якогось промаху, чи не образить його чимось, не порушить давнього звичаю.
I хоч сином його в радгоспi пишаються, бо знають, що вiн льотчик
неабиякий, сьогоднi реактивний сокiл, а завтра, може, полетить на такi
планети, де нi отар, нi степiв не буде, проте батька й це не виводить з
рiвноваги, вiн сто┐ть i з суворiстю жде належно┐ синово┐ шани, а перед ним
його гирлига з мiдною, рясно розгравiйованою брейцарою.
А коли вже син поздоровка║ться i промаху нiякого в етикетi не зробить,
тодi вицвiла текуча блакить батькових очей враз налива║ться нiжнiстю.
- Не забув? - ставить вiн перед сином гирлигу, де на брейцарi
викарбувана з дитинства знайома синовi кудлата чабанська вiвчарка.- 3 яких
частин склада║ться гирлига, ану?
- Брак, барнак, брейцара i держак! - чiтко вiдповiда║ син, i цим йому
вже забезпечена симпатiя старого на весь час вiдпустки.