"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

взялися знов працювати, брали в обiйми, пiдв'язували той кущ
чаушу-винограду, що, розбуявшись, ласкаво шелестiв до них листям та вився
пагiнням.



III. ЧЕРВОНА ТОРПЕДА

Неподалiк Горпищенково┐ кошари, на сув'язi звивистих степових дорiг,
сто┐ть чабанський колодязь; здалеку червонi║ на ньому цебро дивно┐
конiчно┐ форми. Яскраво-червона цятка, жарина якась серед безбарвностi,
серед величаво┐ одноманiтностi степових просторiв.
Пiсля кожно┐ вiйни цей колодязь чистять. Збираються чабани, по черзi
обв'язуються вiрьовками, стаючи схожими на затягнутих в лямки
парашутистiв, i спускаються у вогку колодязну глибiнь, щоб вибирати звiдти
рiзну нечисть, мул, залiзяччя... Цiлу купу, чорну, смердючу, навикидають,
наллють осторонь вiд колодязя. Пiсля першо┐ вiйни витягували з колодязя
одне залiзяччя, пiсля друго┐ iнше, а пiсля третьо┐... "Та хай вона щезне,-
дума║ Горпищенко-чабан, працюючи бiля колодязя,- хай краще нiхто ┐┐ не
побачить, бо пiсля не┐, мабуть, i чистити було б нiчого, всi колодязi в
свiтi повигоряли б..."
З самого рання трудяться вони удвох з Корнi║м, замiнюють трос, що його
вдалося нарештi видобути в директора, примуцьовують до нього оте сво║
незвичайне, червоне як жар цебро, зроблене з оболонки морсько┐ торпеди.
Далеко виднi║ воно в степ, квiткою жеврi║, мимоволi зупиняючи на собi око
подорожнього, i коли на Центральнiй розказують якомусь новому чоловiковi,
як найти в степу кошару знатного чабана Горпищенка, то кажуть:
- Отам, де колодязь з червоною торпедою.
Цiле лiто лл║ться з цi║┐ торпеди вода у ринву, i чабани п'ють iз цi║┐
торпеди, ще й про┐жджий який-небудь - чи то буде механiк з автолiтучки, чи
агроном, чи зоотехнiк, що роз'┐жджа║ по степу сво║ю бiдаркою,бува║,
спецiально заверне сюди, зробить гак, щоб напитись. Бо вода тут справдi
смачна, солодка, не вiдгонить, як в iнших степових колодязях, тухлими
яйцями, у спеку ┐┐ просто не вiдiп'║шся. Протягом дня смаглi вуста,
чоловiчi й жiночi, припадають до цi║┐ торпеди, важке цебро на сталевому
тросi раз у раз опуска║ться в тiняву, прохолодну глибину колодязя, черпа║
й черпа║ з нього свiжу джерельну воду. I що бiльше ┐┐ вичерпують, то вона,
зда║ться, ще чистiшою й холоднiшою ста║,- аж зуби вiд не┐ ломить.
А чабан Горпищенко тiльки радi║ в душi, дивлячись, як люди смакують
його водою, бо ┐┐ нiскiльки не менша║ вiд того, що все лiто беруть i
беруть. Пiсля останньо┐ вiйни вiн таки попогрiв тут чуба, чистячи
колодязь, дошукуючись замуленого джерельця, аж поки дошукався, дав йому
волю. Тiльки вiд во║нного бруду вичистив, як пiшли чорнi бурi - довелось
ще чистити й пiсля них, бо вони йдуть такi тут, що тисячi тонн пилюки в
повiтрi висить, ставки замулю║, посадки замiта║ до самих вершечкiв, а з
хат, бува║, дахи зрива║ - летять, як аероплани... Намете, нагорне i в
колодязь, не один день потiм мине, доки цебро за цебром витяга║ш, вибереш
весь той намул i знову пiде вода, як сльоза.
Нiхто достеменно не зна║, хто цей колодязь копав, у спадок вiд батькiв,
вiд дiдiв дiстався вiн теперiшнiм чабанам. Тiльки з переказiв глухий гомiн