"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- А що, як гирлига? - скипiв Горпищенко.- В наш час гирлига й ракета
поруч стоять!
Це вiн ма║ на увазi тi срiблястi лiтаки, що ними вилиску║ степ
полiгонний, та тих командирiв, що часом звiдтiля за┐жджають до нього i
шанобливо здоровкаються з старим за руку, i не тiльки тому, що вiн знатний
чабан i нагороджений - ще до вiйни - за свою працю орденом та вмi║, як
нiхто, варити "кашу в кожусi",- найбiльше ж за розум вони поважають
старого, за вдачу його та ще, звiсно, за сина. Нiкого з чабанiв так далеко
не пускають з отарами на територiю полiгона, як Горпищенка, лише йому
(якщо тiльки тихо там) дозволяють заходити з вiвцями туди, куди iншим
зась. Так принаймнi Корнi║вi зда║ться. I його трохи аж ревнощi беруть на
свого бригадира та на його дружбу з вiйськовими.
- Чого ж тодi, по-вашому,- зверта║ться вiн до Горпищенка,- так мало
охочих iти до нас, щоб вiк з гирлигою калатати?
- А давай ось Мишка спита║мо,- посмiха║ться Горпищенко i пiдгуку║
Демидового козарлюгу, що неподалiк вою║ з гусаком.- Втри носа, Михайле, i
вiдповiдай: чи хотiв би ти бути, ось як я, чабаном?
Хлоп'я мовчить, сопе носом, видно, запитання застало його зненацька.
А Горпищенко дума║ тим часом про сво┐ вiчнi чабанськi незлагоди з
дирекцi║ю, про чоботи, що ┐х цiлу зиму палить гнояка в кошарах, та про ту
лихоманку, що наста║ для чабанiв, коли почина║ться стрижiння овець, з яким
вони оце тiльки недавно впорались. В трудовому чабанському сезонi
стрижiння - це робота найвищо┐ напруги, весь радгосп тодi як у штурмi,
стригалями йдуть i комбайнери, i шофери, й чабанськi жiнки, бо чабанiв для
цi║┐ роботи не вистача║: тисячi ж овець! Каторга, пекло, найважчий це
труд, навiть при механiзацi┐. Цiлоденне мекання, духота, запах сiрки,
жиропоту, кровi, карболки... Стригалi, мотористи, точильники - всi чадiють
вiд спертого повiтря, вiд овечо┐ сiрки, пiт залива║ очi, тричi на день
люди мусять бiгти до оцього колодязя, обливатись водою, як прокатники на
заводi... Комбiнезони ┐хнi - це одна мазута, нiхто й прати не береться,
темп роботи такий, що нема коли тобi й слова вимовити, нiколи жартом
перекинутись.
Жодного зайвого слова, жодного зайвого руху.
- Нiж! - гука║ш, i це означа║ - давай нiж.
- Руно! - i це означа║ - забирай руно. Якщо ти фахiвець абиякий, то,
тiльки електромашинка загуде, овечка в тебе рветься, б'║ться пiд руками,
мусиш ┐┐ в'язати. А найвищий клас - це коли стрижеш i не в'яжеш. До таких
належить вiн, Горпищенко. Замордований такою роботою, вийдеш з кошари, i
аж водить тебе... чабанський "вальс" мимоволi танцю║ш... Зате ж навеснi,
коли степ тюльпанами цвiте, а ти виведеш отару на простiр, сто┐ш бiля
овечат, а вiтер струму║, купа║ тебе, спiва║ у травах. Хiба ця робота не
може зробити людину щасливою? еирлига? Ну й що? Колодязь оцей - моя
свiтлиця. То мо║ життя на цiй планетi! Хай iнший живе iнакше, а я так його
проживу!
- Ну, то як, Михайле? Будеш чабаном? Хлоп'я задку║ вiд Горпищенка:
- Я льотчиком буду... Як Петро ваш...
- Ага! - хихика║ Корнiй.- Пiд стiл пiшки ходить, а вже й воно
розiбралося, де вершки, а де вiдвiйки.
- Нащо ж тобi льотчиком? - допиту║ться Горпи-щенко.Куди ти летiти
хочеш?