"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

нагоди покачати воду i тут. Легкий на слово, веселий, вiн любить, зiбравши
гурт цiкавих, брехонути ┐м з свого вояцького минулого що-небудь
приголомшливе, розгонисто-неймовiрне. Служба його нiбито полягала в тому,
що вiн iз командою бiйцiв супроводжував важливi вантажi по залiзницях
кра┐ни, бував i на Далекiй Пiвночi, i на Далекому Сходi, i просто
нелегко-таки вгадати, де вiн бреше, а де каже правду, похваляючись, яких
пригод зазнавала в дорозi ┐хня бойова команда, та як жили вони дружно, та
в якi кожухи куталися, стоячи вночi в тамбурi на посту на паленнiм
сибiрськiм морозi.
- А то ще надибали ми якось в сусiдньому ешелонi кiлька ящикiв
апельсинiв та яблук,- такi були червонобокi, наливнi, вищий сорт,блиска║ в
усмiшцi зашмарований Прошка.- I, клянусь, не ми пломби скручували, хтось
до нас уже ┐х поскручував, а комендант нажохкав на цьому якраз нашу
братву, то ми з тими апельсинами та яблуками - куди? Раз! раз! ┐х та в
жерла гармат! Та брезентом зверху! А коли вже состав рушив i комендант
зостався далеко, ми тодi до гармат, вiдкрива║м замки, а звiдти золотi та
червонобокi нашi ядра на платформу порось, порось! Бери, братва,
вгощайся... Кругом мороз, а воно пiд ноги тобi наче тiльки-но з дерева:
червоне, свiже, ще й пахне...
- Отакими б ядрами тiльки й стрiляти,- роздумливо каже дiд Смик, столяр
iз майстернi.- На таку вiйну i я згодився б...
- Брехня... Все брехня,- сердито каже Мамайчук-iнвалiд, покрутивши
закудланою головою i скреготнувши колiщатами.Сталлю стрiляють, рваним
гарячим залiзом, а не яблуками тво┐ми пахучими!
- Що сталь, тепер уже iншi штуковини ║,- каже завгар Семен Кухтiй,
лiтнiй обважнiлий чоловiк у набакиренiй кепцi.- Куди там "катюшам"...
Агрегат!
- Таких краще не чiпай,- погрозливо смi║ться Прошка.
- А подумати,- тихо мовить дiд Смик,- всi║ю тi║ю силою страшенною
який-небудь сержант молоденький завiду║...
- А що там завiдувати,- махнув рукою Прошка.- Команду дали, кнопку
натиснув - i все.
- Брехня,- поникнувши головою, сердиться Мамайчук-iнвалiд.-
Натиснути... Натиснути теж треба вмiти. Ти ось цього застав, чи вiн зумi║?
- Налитi оловом очi зводяться вгору, на сина.
- Зумiв би, не турбуйтесь, татуню,- вiдказу║ син.
- А чого ж во║нком заверта║ тебе? Тiльки острижуть, та й одержуй,
батьку, здачу... Пiде у вовнi - верта║ться стрижений. Доки вони тебе
стригтимуть задарма?
- Я в них не вiдпрохувався. Самi завертають з поваги до
батька-ветерана.
- Доведеш ти мене... Восени сам подамся в район, скажу во║нкомовi, хай
забира║! Хай з тебе там трохи ворсу витруть.
- На волоску, на волоску весь свiт висить,- бубонить сво║ дiд Смик.-
Той, що сто┐ть у них там бiля кнопки... Або з водневою бомбою цiлу нiч
лiта║... Хiба йому довго до лиха? Помутиться ум, хто йому завадить
надавити кнопку?
- Хай тiльки спробу║,- весело кива║ в бiк моря Прошка.- Психоне вiн,
психону i я!
- Балачки,- береться за велосипед комбайнер Грицюта.