"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу авторанагоди покачати воду i тут. Легкий на слово, веселий, вiн любить, зiбравши
гурт цiкавих, брехонути ┐м з свого вояцького минулого що-небудь приголомшливе, розгонисто-неймовiрне. Служба його нiбито полягала в тому, що вiн iз командою бiйцiв супроводжував важливi вантажi по залiзницях кра┐ни, бував i на Далекiй Пiвночi, i на Далекому Сходi, i просто нелегко-таки вгадати, де вiн бреше, а де каже правду, похваляючись, яких пригод зазнавала в дорозi ┐хня бойова команда, та як жили вони дружно, та в якi кожухи куталися, стоячи вночi в тамбурi на посту на паленнiм сибiрськiм морозi. - А то ще надибали ми якось в сусiдньому ешелонi кiлька ящикiв апельсинiв та яблук,- такi були червонобокi, наливнi, вищий сорт,блиска║ в усмiшцi зашмарований Прошка.- I, клянусь, не ми пломби скручували, хтось до нас уже ┐х поскручував, а комендант нажохкав на цьому якраз нашу братву, то ми з тими апельсинами та яблуками - куди? Раз! раз! ┐х та в жерла гармат! Та брезентом зверху! А коли вже состав рушив i комендант зостався далеко, ми тодi до гармат, вiдкрива║м замки, а звiдти золотi та червонобокi нашi ядра на платформу порось, порось! Бери, братва, вгощайся... Кругом мороз, а воно пiд ноги тобi наче тiльки-но з дерева: червоне, свiже, ще й пахне... - Отакими б ядрами тiльки й стрiляти,- роздумливо каже дiд Смик, столяр iз майстернi.- На таку вiйну i я згодився б... - Брехня... Все брехня,- сердито каже Мамайчук-iнвалiд, покрутивши закудланою головою i скреготнувши колiщатами.Сталлю стрiляють, рваним гарячим залiзом, а не яблуками тво┐ми пахучими! - Що сталь, тепер уже iншi штуковини ║,- каже завгар Семен Кухтiй, Агрегат! - Таких краще не чiпай,- погрозливо смi║ться Прошка. - А подумати,- тихо мовить дiд Смик,- всi║ю тi║ю силою страшенною який-небудь сержант молоденький завiду║... - А що там завiдувати,- махнув рукою Прошка.- Команду дали, кнопку натиснув - i все. - Брехня,- поникнувши головою, сердиться Мамайчук-iнвалiд.- Натиснути... Натиснути теж треба вмiти. Ти ось цього застав, чи вiн зумi║? - Налитi оловом очi зводяться вгору, на сина. - Зумiв би, не турбуйтесь, татуню,- вiдказу║ син. - А чого ж во║нком заверта║ тебе? Тiльки острижуть, та й одержуй, батьку, здачу... Пiде у вовнi - верта║ться стрижений. Доки вони тебе стригтимуть задарма? - Я в них не вiдпрохувався. Самi завертають з поваги до батька-ветерана. - Доведеш ти мене... Восени сам подамся в район, скажу во║нкомовi, хай забира║! Хай з тебе там трохи ворсу витруть. - На волоску, на волоску весь свiт висить,- бубонить сво║ дiд Смик.- Той, що сто┐ть у них там бiля кнопки... Або з водневою бомбою цiлу нiч лiта║... Хiба йому довго до лиха? Помутиться ум, хто йому завадить надавити кнопку? - Хай тiльки спробу║,- весело кива║ в бiк моря Прошка.- Психоне вiн, психону i я! - Балачки,- береться за велосипед комбайнер Грицюта. |
|
|