"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

пiдбирати, причепурювати свого п'яницю, уперто дошукуватись людсько┐
гiдностi там, де ┐┐ й не сiяно. Для Гринi просто загадка, як це вона,
Тамара, вродлива дiвчина, активiстка, що недавно була веселою, спiвучою, з
декотрими навiть гордою, сама себе прирекла на те, щоб зараз принижуватись
перед оцим нiкчемним, грубим, брутальним типом, якому вона вiддала себе.
"Нi, це самолюбство ┐┐ не витриму║,- поясню║ собi Гриня,- це воно жене
Тамару сюди, воно змушу║ йти, принизливо забирати з чайно┐ свого пияка,
щоб тiльки приховати вiд людей його нiкчемнiсть..." Клава теж допомага║
подрузi, радить ┐й щось, а пияк телесу║ться вже на всю чайну.
- Iди... Вiдчепись,- вiдмаху║ться вiн вiд Тамари i дода║ при цьому таке
слово, що навiть Гриня вiдчув себе так, наче на нього бурхнули багнюкою. А
Тамара? Злящила його хоч по мордi? Нi, сто┐ть, нiби й не почула образи,
тiльки нiяково ┐й, що поблизу свiдки цi║┐ сцени, вона навiть посмiхнулася
сво║ю змученою усмiшкою: не надавайте, мовляв, цьому значення... Але Гриня
нада║. Вставши, вiн пiдходить до технiка i, делiкатно вiдсторонивши
Тамару, бере того за карк. Так i взяв - однi║ю рукою за загривок, а другою
- залiзним обхватом - за зап'ястя руки, пiдняв, поставив на ноги. Технiк
одразу проклiпався i немовби але протверезився:
- Ти... ти... ти... хiба дружинник?
- Я ще з колиски дружинник,- процiдив Гриня крiзь зуби i попхав
розв'ялене тiло до дверей. Технiк бiля одвiрка вперся.
- Ти... не дружинник,- белькотiв вiн.- Не ма║ш права...
Гриню це аж розвеселило, вiн пiдморгнув Клавi й Тамарi.
- Як то не маю права? Ти мене в бородi не впiзнав. Перед тобою - син
севастопольця! Внук махновця! Хавбек рiдно┐ тобi радгоспно┐ команди!.. Так
що вибачай! - I вiн з силою штурхнув п'яндигу у вузький прохiд через
кухню, i хоч технiк i там спинчався, спотикався, падав, Мамайчук за
хвилину виволiк уже вишмаруваного глиною технiка надвiр. Там уже ждала
прихована вiд людських очей Тамарина бiдарка. Запряжена гнiдим з вiддiлка,
сто┐ть у дворi вона, неподалiк вiд помийно┐ ями.
- Сюди його, сюди,- повторю║ Тамара занепоко║но, метушливо i ще щось
ласкаво кигиче, поки Гриня нещадно втиску║ в бiдарку цей мiшок
просмердюченого алкоголем людськогр тiла.
- Спасибi тобi,- каже Тамара, звично сiвши в бiдарку й беручись за
вiжки,- спасибi, що допомiг.- I вперше, вiдколи Гриня зна║ ┐┐, обдарову║
його, Гривню, поглядом тако┐ гарячо┐ вдячностi, тако┐ нiжностi й краси, що
йому аж сумно пiсля цього ста║.
Вiн деякий час сто┐ть тут сам.
- Боже, якщо ти ║! Врятуй мою душу, якщо вона ║! - тихо вигуку║ Гриня,
наслухаючи даленiючий клекiт бiдарки. Потiм iде на п'ятачок, де тепер
стало ще люднiше. Батько, як i ранiш, крутиться серед гурту на сво┐й
iнвалiдницькiй. дощечцi з колiщатами. Син пiдходить до нього.
- Дай менi, батю, в зуби.
Це вiн на такий манiр просить у батька закурити. I, що найдивнiше,
батько мовчки лiзе твердими запеченими пальцями до кишенi сво║┐
засмальцьовано┐ гiмнастерки, з-пiд яко┐ рябi║ на грудях не менше
засмальцьований матроський тiльник, довго ри║ться i, добувши нарештi з
кишенi сигарету, пода║ ┐┐ синовi.
Ляси точить саме Прошка Гробань. Прошка цей недавно демобiлiзувався i
тепер працю║ на водокачцi, а пiсля роботи, йдучи додому, нiколи не мине