"Олесь Гончар. Тронка (Укр.)" - читать интересную книгу авторапiдбирати, причепурювати свого п'яницю, уперто дошукуватись людсько┐
гiдностi там, де ┐┐ й не сiяно. Для Гринi просто загадка, як це вона, Тамара, вродлива дiвчина, активiстка, що недавно була веселою, спiвучою, з декотрими навiть гордою, сама себе прирекла на те, щоб зараз принижуватись перед оцим нiкчемним, грубим, брутальним типом, якому вона вiддала себе. "Нi, це самолюбство ┐┐ не витриму║,- поясню║ собi Гриня,- це воно жене Тамару сюди, воно змушу║ йти, принизливо забирати з чайно┐ свого пияка, щоб тiльки приховати вiд людей його нiкчемнiсть..." Клава теж допомага║ подрузi, радить ┐й щось, а пияк телесу║ться вже на всю чайну. - Iди... Вiдчепись,- вiдмаху║ться вiн вiд Тамари i дода║ при цьому таке слово, що навiть Гриня вiдчув себе так, наче на нього бурхнули багнюкою. А Тамара? Злящила його хоч по мордi? Нi, сто┐ть, нiби й не почула образи, тiльки нiяково ┐й, що поблизу свiдки цi║┐ сцени, вона навiть посмiхнулася сво║ю змученою усмiшкою: не надавайте, мовляв, цьому значення... Але Гриня нада║. Вставши, вiн пiдходить до технiка i, делiкатно вiдсторонивши Тамару, бере того за карк. Так i взяв - однi║ю рукою за загривок, а другою - залiзним обхватом - за зап'ястя руки, пiдняв, поставив на ноги. Технiк одразу проклiпався i немовби але протверезився: - Ти... ти... ти... хiба дружинник? - Я ще з колиски дружинник,- процiдив Гриня крiзь зуби i попхав розв'ялене тiло до дверей. Технiк бiля одвiрка вперся. - Ти... не дружинник,- белькотiв вiн.- Не ма║ш права... Гриню це аж розвеселило, вiн пiдморгнув Клавi й Тамарi. - Як то не маю права? Ти мене в бородi не впiзнав. Перед тобою - син севастопольця! Внук махновця! Хавбек рiдно┐ тобi радгоспно┐ команди!.. Так кухню, i хоч технiк i там спинчався, спотикався, падав, Мамайчук за хвилину виволiк уже вишмаруваного глиною технiка надвiр. Там уже ждала прихована вiд людських очей Тамарина бiдарка. Запряжена гнiдим з вiддiлка, сто┐ть у дворi вона, неподалiк вiд помийно┐ ями. - Сюди його, сюди,- повторю║ Тамара занепоко║но, метушливо i ще щось ласкаво кигиче, поки Гриня нещадно втиску║ в бiдарку цей мiшок просмердюченого алкоголем людськогр тiла. - Спасибi тобi,- каже Тамара, звично сiвши в бiдарку й беручись за вiжки,- спасибi, що допомiг.- I вперше, вiдколи Гриня зна║ ┐┐, обдарову║ його, Гривню, поглядом тако┐ гарячо┐ вдячностi, тако┐ нiжностi й краси, що йому аж сумно пiсля цього ста║. Вiн деякий час сто┐ть тут сам. - Боже, якщо ти ║! Врятуй мою душу, якщо вона ║! - тихо вигуку║ Гриня, наслухаючи даленiючий клекiт бiдарки. Потiм iде на п'ятачок, де тепер стало ще люднiше. Батько, як i ранiш, крутиться серед гурту на сво┐й iнвалiдницькiй. дощечцi з колiщатами. Син пiдходить до нього. - Дай менi, батю, в зуби. Це вiн на такий манiр просить у батька закурити. I, що найдивнiше, батько мовчки лiзе твердими запеченими пальцями до кишенi сво║┐ засмальцьовано┐ гiмнастерки, з-пiд яко┐ рябi║ на грудях не менше засмальцьований матроський тiльник, довго ри║ться i, добувши нарештi з кишенi сигарету, пода║ ┐┐ синовi. Ляси точить саме Прошка Гробань. Прошка цей недавно демобiлiзувався i тепер працю║ на водокачцi, а пiсля роботи, йдучи додому, нiколи не мине |
|
|