"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

недогарки, трощили пляшки. Розлюченi, сипонули на стартовi майданчики. Рвали
дроти, гамселили пiдборами в кнопки - жовтi, синi, червонi... Трагiчного
запуску не сталося тiльки тому, що дроти порвано, систему живлення виведено
з ладу. Ракети, як i перше, цiлилися в небо, давили тiнню гурт здичавiлих
людей.
Пiсля довгих спроб повалили нову, обвиту зеленою змiєю ракету. Вiд
удару вона трiснула, з шпарини забив струмiнь синього газу. Всi, хто був
поблизу, попадали, охопленi шиплячою хмарою i скоцюрбленi, як неживi. Решта
кинулися геть, збиваючи одне одного з нiг. Зчинилося побоїсько.
Нараз увагу всiх привернуло скрекотання вертольота. Над островом
кружляла зелена бабка, знижуючись над мiсцем сутички. Вона повисла за
двадцять метрiв од землi.
- Що тут коїться? Де капiтан Шеррi? - кричав пiлот.
Вiдповiддю була автоматна черга, що хльоснула знизу. Машина
здригнулася, скособочилась, тодi повiльно взяла курс на пiвнiч.
Увечерi есмiнцi зняли з острова шiстьох. Двоє померли тут же, на борту.
Один вирвався з рук i кинувся у хвилi. Ще один наклав на себе руки. Двох -
мене i сержанта Келлi - привезли на базу, потiм сюди. Лiкували.... Що зi
мною було, пам'ятаю погано - крижем лежав. Iнодi чув:
- Психологiчна зброя... Синтез радiоактивного стронцiю з газом. Жертви?
Без жертв не можна, мiстер... е-е... мiстер...
Оповiдач замовк, важко хапаючи повiтря, майже задихаючись. Я злякано
дивився в його розширенi зiницi.
- Учора помер Келлi... - заговорив вiн рiзко. - Я вмру
завтра-пiслязавтра. Чи не однаково, якщо вирок уже пiдписаний? Тапi усiм нам
поставила шах i мат! Встати б, - рвонувся вiн, - гукнути: люди! - Руки його
шастали по столу, поки не наштовхнулися на кухоль. - Випиймо!
В його очах стояла смерть.
Пити в таку хвилину було тяжко. Може, тому так повiльно виливалася у
горлянку гiрка волога. Коли все було випито, бiля столу мов з-пiд землi
виросли троє в сiрих плащах. Двоє, нахилившись до Бiлла, сказали:
- Руки, Бiллi, спокiйно! Не можна без дозволу тiкати з палати. Як ти
тiльки не потрощив тут усе на друзки?
Зловiсно брязнули наручники.
- Ну, ходiмо! Скажи о'кей друговi. Веселiш!
I солдат Бiлл Хоуз, людина з очима, сповненими смертi, рушив до виходу
мiж двох сiрих, мов камiння, людей. Вiн iшов, зiщулившись, опустивши голову;
скутi руки вiдтягувало донизу, нiби вони тримали щось неймовiрно важке.
Навколо реготали завсiдники бару:
- Вбив когось, малюк? Га-га!
- Курча схопили! Пiдсмажте його на електричному стiльцi!
Третiй в сiрому пiдсiв до мене:
- Хто ви?
- Репортер...
- Он як! Бiлл Хоуз вмiло обрав собi товариша по чарцi... Вашу картку.
Так... Ну от: скажу вам слова, а ви запам'ятайте їх, як пам'ятали в
дитинствi накази матерi. Якщо ви десь бовкнете слово Бiтч-Харбор... - Вiн
значущо помовчав, потiм простяг руки вперед, нiби вони вже були в
наручниках.- Коли ж спробуєте заробити на цiй iсторiї, раджу: вiддайте
заробiток приятелям - на свiй поминальний обiд...