"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

- Сьогоднi чотириста, - кидає у вiдповiдь Президент, - завтра п'ятсот,
а може, шiстсот, а мо...мо... м...м... - президент мимрить, вирячивши очi у
куток кiмнати. Голови радникiв, мов на шарнiрах, обертаються вслiд за його
поглядом. На табло палахкотить червоне свiтло. Бiльше того, шкала з помiткою
безпечного часу свiтиться до половини, - з моменту тривоги минуло сiм
хвилин... По колу радникiв пробiг шелест, нiби вiтер пролетiв над очеретом.
Пролетiв i завмер - усi оглухли вiд тишi... Десь у кiнцi коридору грюкнули
дверi, хтось швидко побiг, загримiли гвинтовi сходи. I знову запала тиша,
мов у домовинi. Тiльки табло розширювало смугу свiтла, ковтаючи одну за
одною секунди.
- Пане Президент, - свистячим шепотом мовив вiйськовий мiнiстр, звичний
бас зрадив йому. - Вам... треба зiйти вниз!..
Це стало сигналом - криком душi всiх присутнiх. Радники притьмом
кинулися геть iз кiмнати.
- Пане Президент, швидше. - Мiнiстр тяг Президента за руку.
Дивна картина вiдкрилася Президентовi. Коридор, завдовжки мало не
чверть милi, порожнiй, немов церковна паперть сльотливого дня; тут i там
розчахнутi дверi, валяються папiрцi, канцелярськi папки. Нiде анi душi,
останнiй службовець - усе ще було чути - стукає каблуками по схiдцях,
поспiшаючи до протиатомного бункера.
- Господи... - прошепотiв Президент.
- Скорiше!.. - тяг його за руку вiйськовий мiнiстр.
Найдивнiше, що зграя радникiв мчала нечутно, мов на крилах: однi
попереду Президента, iншi поруч, - але без жодного звуку, як сови. Тихо
влетiли у тамбур, до президентського лiфта.
- Панове! - попередив вiйськовий мiнiстр, до якого зрештою повернувся
голос. - Лiфт бере не бiльше восьми чоловiк...
Тiльки-но пiдiйшла кабiна, увесь натовп, наче приплив, ринув у бляшану
коробку: десять, чотирнадцять чоловiк... Лише хирлявого Девiдса було
вiдкинуто. Вiн торсав зачиненi дверi, дивився потемнiлими очима i благав:
- Пане Президенте, я - Девiдс...
Хтось натис на спуск, кабiна здригнулася, пiшла вниз.
- Я Девiдс, Девiдс!..
Залiзнi дверi гули пiд ударами кулакiв.
- Боже... - Президент хотiв перехреститися, але, стиснутий, мов курча у
кошику, не змiг.

Бомбардувальник БI-60 неквапно плив над Пiренеями. Це був звичайний
черговий полiт. З часiв Даллеса чергування у повiтрi вiдбувалися цiлодобово.
Коли ескадрилья Н сiдала на аеродром А, ескадрилья Б пiдiймалася з аеродрому
Б. Просто i зрозумiло, як в арифметицi... З усiх розумникiв Даллес, без
сумнiву, був найкмiтливiший; ворог може вдарити по базах, аеродромах. Але як
завдати удару по всiй атмосферi? Є якийсь шанс вiдiгратися...
Признатися, перший пiлот полковник Джон Вуд думав про це найменше.
Вчора йому виповнилося сорок. Приятелi плескали по плечу: "На вiдпочинок,
старик! Тобi можна позаздрити". Справдi, можна позаздрити: буде пенсiя, буде
ферма. Нарештi, можна придiлити увагу синовi. Хлопчик слабує на ноги -
перехворiв на полiомiєлiт. Йому треба бiльше ходити. Не тротуарами Чiкаго, а
стежками й путiвцями, як було в дитинствi у Джона. I, хай йому чорт, це
можливо. Двадцять рокiв служби у повiтряному флотi при суворiй економiї