"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

обернулися якоюсь сумою у банку. Джоновi не до душi чотири ракети "Повiтря -
земля" пiд крилами лiтака, але, що вдiєш, за це платять грошi... Хлопчик не
буде пiлотом - хвороба назавжди закрила йому дорогу в авiацiю. Джон трохи
радiє з того. Дивно створенi люди: батько тiшиться з синової хвороби...
Маленький Вуд мало не з пелюшок обожнює батька, його льотну форму, нашивки.
Не було лiтака в небi, якому хлопчик не закричав би навздогiн: "Тато!" Джон
ненавидить бомбардувальники i ракети i зробить усе, щоб передати цю
ненависть синовi.
Пливуть пiд крилами гори, пливе над головою небо. Поруч куняє другий
пiлот. До кiнця вахти недовго, Джон дивиться на годинника,- тридцять вiсiм
хвилин. Речел подарувала йому годинника в день весiлля, чотирнадцять рокiв
тому. Вiдтодi вони разом чекають закiнчення його служби. Речел зараз
тридцять чотири роки... Джон дивиться на прилади - його проймає дрож: на
панелi горить червоний сигнал... З першої митi Джон вiдчуває, що це не
лжетривога: про маневри попереджають завчасно, про навчання не було мови...
Бiльше з переляку, нiж свiдомо, Джон додає газу. Мотори кидають машину
вперед. Другий пiлот розплющує очi. Якусь мить безтямно дивиться на сигнал,
потiм хапається за скронi, обертається до Джона.
- Вiйна!..
I одразу свiт стає маленький i абстрактний: пливуть внизу стрiчки
рiчок, стовповиська бетонних коробок - будинки; людей зовсiм не видно - з
висоти їх не розгледiти. А може, їх зовсiм нема? Може, це чужа планета,
ворожа Terra incognita, по якiй треба вдарити атомним кулаком? А Речел?
Маленький Дiн?..
Крiзь страшенний гуркiт моторiв Джон чує бухкання власного серця,
вiдчуває лет часу, подiленого на секунди. Коли Джон увiмкне запалювання,
серце вискочить у нього з грудей... Не треба летiти до кордону. Ракети б'ють
на вiсiмсот кiлометрiв. Усе станеться десь далеко попереду. У вiдповiдь буде
те ж саме. Може, не чекати контрудару, врiзатися у землю?
Чи зробити це зараз? А Дiн? Треба ж за нього помститися!..
Руки на штурвалi бiлiють вiд напруження. Зараз покажеться останнiй
орiєнтир. Другий пiлот лантухом вивалюється з крiсла. Обличчя крейдяне -
нерви не витримали. Не дивно, йому лише двадцять два. У нього все попереду.
На мить ця думка вражає: як це попереду? Нi в кого нiчого нема попереду.
Важiль на себе, а потiм - мордою в землю...
Не спускаючи погляду з орiєнтира, Джон тягнеться до важеля. Зненацька у
шлемофонi лунає:
- Вiдставити! Вiдставити!
Крiзь тисячi миль Джон пiзнає голос Командуючого.
- Зупинiться!..
Орiєнтир пiд крилом. Мокрий од поту, Джон обома руками рве штурвал на
себе, закидає бомбардувальника в небо. Здерев'янiлими губами ледве вимовляє:
- Будьте ви проклятi!..
Росiяни розстрiляли ракету над Пiвнiчним Льодовитим океаном, на
вiсiмдесят сьомiй паралелi.

А сержант Бiрнс? Що з ним?
Його справа закiнчена на виїзнiй сесiї трибуналу. Збереглися
протоколи, - в тому числi останнього засiдання, - є живi свiдки, що можуть
пiдтвердити свої думки.