"Михаил Грешнов. Останнiй неандерталець (укр) " - читать интересную книгу автора

Отож звернемося до судових записiв:
- Останнє слово надається пiдсудному!
Бiрнс пiдводиться з лави.
- Панове суддi! - Обличчя його, схоже на рум'яний ранет, безхмарне.
Навiть прищик на перенiссi не псує його сяйва. - Я радий, панове, - каже
вiн, - що все скiнчилося без наслiдкiв... - "Щоб ти луснув..." - думає,
дивлячись на Бiрнса, Маккiнлi, котрий найбiльше, пiсля Девiдса, постраждав у
тiй iсторiї, - Девiдс збожеволiв.
- Я не вважаю себе винуватим, - веде далi Бiрнс. - Хiба провина -
з'їсти помаранчу? Їдять помаранчi негри й пуерторiканцi, мiнiстри i
президент. Навiть ви, пане головний суддя...
Суддя Уелч випростовується за столом, i нiби його вдарили: за тридцять
рокiв судової кар'єри вiн уперше шкодує, що закон надає дурням останнє
слово.
- Не винуватий! - з святою впевненiстю каже Бiрнс.
Члени суду недовго радяться i пiсля коротких дебатiв виголошують Бiрнсу
виправдальний вирок. Та й справдi, який тут злочин - з'їсти помаранчу?..
Iнша рiч - не впускати з рота зерняток. Але це стосується етики та родинного
виховання. Бiрнса слiд було виховувати з дитинства, частiше лупцювати його.


[Image002]


БЕЗУМСТВО


Прокляття вам - бази i стартовi майданчики!.. I тим, хто їх вигадав! -
Чоловiк дивився порожнiми, наче дiри, очима i вперто, нiби вбиваючи гвiздка,
повторював:
- Так, так, це я кажу, Бiлл Хоуз, солдат американської армiї: прокляття
їм!
У барi було парко i гучно; тютюновий дим уже не кошлатився в повiтрi,
не клубочився пасмами, а запнув усе синiм згiрклим туманом, i в ньому, як у
помутнiлiй водi, коливалися захмелiлi обличчя. Я опинився тут випадково:
заблукав у нетрях та причалах i, рятуючись вiд зливи, зрадiв, побачивши
першi-лiпшi освiтленi дверi. Знайшовся в кутку вiльний стiлець, а сусiдою
випадок послав менi оцього чоловiка з божевiльними очима, в грубiй,
казенного крою сорочцi, на рукавi її чорнiв прямокутник, як на тюремнiй чи
лiкарнянiй бiлизнi.
Вiн, певно, чекав, що я вiдповiм, i, не дочекавшись, почав знову:
- Чули про безумство на островi Бiтч-Харбор?.. Не чули? I вони теж, -
позирнув навколо. - Нiхто! Будь помiж них сам газетний король i той удав би
невинного голуба.
Я був не газетним королем, а репортером, що починає з копiйчаних
заробiткiв, i потрапив до цiєї частини мiста, шукаючи пригод, про якi
друкують петитом на останнiх сторiнках. Однак я дещо згадав. Серед нашої
газетної зграї ширилися чутки про дивнi подiї на островах Тихого океану, про
солдатський страйк. Потiм усе це було прихляпнуте окриком зверху, i на
газетнi шпальти не просочилося жодного слова.