"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

- Мамо, швидше, час закiнчується!
- Нiколи не перебивай маму! Так от: дядя Боря казав, що успiх людини
пролягає через пряму кишку. А вiн це знав напевне, бо був проктологом!
- Щось ти не в тему, мамо!
- Синку, у тебе немає не тiльки почуття гумору, а й елементарної
фантазiї!... Чим легше людина випорожняється, тiш...
- Ваш час закiнчено!... - почувся строгий голос телефонiстки Танi, який
перебив дорогоцiнну мамочку па найцiкавiшому мiсцi.
- Ну все, мамо, обiцяю подумати над твоїми словами! Наш молодий герой
був слухняним маминим сипом. Тому
вiдразу з телефонної станцiї пiшов па базар за овочами для супчику,
згадуючи дядю Борю i рiдшiй комуналiвський туалет, па стiнi якого висiло
п'ять унiтазних кругiв, па кожному з яких був окремий замочок.
Варфоломiйович трохи не контачив з жiнкою i донькою, тож жив i
харчувався автономiю. А його меню великою рiзноманiтнiстю не вiдзначалося.
Тим бiльше до супчикiв його буйна фантазiя не доходила. А що може бути
кращим для командировочного чи для холостяка, анiж гарячий, щойно зварений
супчик! Вода з криницi, домашня картоплина, морквина, цибулина, корiнь
петрушки (нi в якому разi не забувайте про нього), ложка вершкового масла,
дрiбка солi, жменька зеленi i ложка сiльської сметани! Можете вкинути туди
два шампiньйончики, нарiзанi у формi "G". I головне - їсти з вогню. Бо як
тiльки постоїть пiвгодини - вже не той смак! Це супчик номер один. Його
секрет саме й полягає в тому, що вiн їсться з вогню. Через пiвгодини - то
вже брандохлист, як казала тьотя Берта iз Уманi. А тепер - супчик номер два:
бульйон або, як вимовляють у Стрию, - розсiл! Як казала та сама тьотя Берта
з Уманi, - та, що вславилася своїми смаженими оселедцями, - для того, щоб
бульйон був смачним, курку треба варити цiлою! I пi в якому разi не
вiдрiзаючи попки. Ця попка колись у старих мiщанських домах Уманi називалася
архiєрейський носочок. Як бачите, головне в кулiнарiї - це детальки,
пiкантнi i несподiванi. Причому курка повинна бути жовтенька, проте нс стара
i не жирна, i з нiжною шкiрочкою. Тодi бульйончик - люкс! Або, як казала
тьотя Берта - родичка сусiдки нашого героя по комунальнiй квартирi тьотi
Рози, - цимес! Одна цибулина, корiнчик сельдерею, одна морквина, сiль,
перчик, жменька зеленi - i нiяких спецiй! Адже спецiї вигаданi людьми, щоб
пригасити смак неякiсних продуктiв.
От i наш герой приготував супчик помер один у Варфоломiйовичевiй
землянцi па двох, додавши до вищезгаданого рецепту двi ложки "тушонки", чим
розчулив старого фронтовика до слiз. Вiн з апетитом висьорбав олов'яною
ложкою з казанчика супчик i сказав:
- Будуть з тебе люди, Пашко! - i палив молодому друговi гранчак
самогону.
Потiм витер рукавом вуса, перехилив свiй гранчак, зосередився i додав:
- Значиться, так! Iз завтрашнього дня збираємо пiдписи! Тiльки ти менi
скажи, Пашок, чесно, як солдат своєму командировi: ти правий чип лiвий?
- А яким треба бути?
- Треба бути лiвим, Пашок!
- А чого не правим, Варфоломiйовичу, га? Правi паче в модi тепер.
- Нє, Пашко, тут правi не котiруються. Розумiєш, яка штука, браток: вiд
правих - одним буде роздолля, а iншим буде хреново. А за лiвих, таких, як у
Швецiї, - всiм потроху ставатиме однаково добре. Так що будеш лiвим. Тiльки,