"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

Площа мовчала. Лише один раз рипнули дверi мiськради, i звiдтiля вийшов
сонний мiлiцiонер:
- Хто там шумить?
- Це я - Варфоломiйович. Не мiшай, у нас квiтопокладання, - насилу
вимовляючи останнє слово, вiдшив його ветеран.
Мiлiцiонер зачинив дверi й пiшов досипати.
На цьому мiсцi хотiлося б звернутся до вельмишановного читача iз
запитанням: чи варта чогось у нашiй країнi маленька людина? Нi, - рiшуче
скажете ви. Маленька людина - це нуль, це нiщо, це те, в чому Варфоломiйович
лежав пiд час першої у своєму життi танкової атаки. Вiд неї нiчого не
залежить. Усе здiйснюється нагорi. А внизу все покiрно пiдкоряється. А от i
нi, - скажу я вам. Маленька людина може все. Якщо захоче. Якщо захоче, то
зможе змiнити iсторiю. Це я вам кажу. Адже секрет полягає в тому, що кожна
велика людина колись була маленькою.
Наступного ранку ветеран Великої Вiтчизняної вiйни, Кавалер трьох
орденiв, Герой Радянського Союзу Варфоломiйович у старому, аж блискучому
костюмi, у старiй, з потертими манжетами, але бездоганно вiдпрасованiй бiлiй
сорочцi i в старомоднiй краватцi вирушив зi своїм молодим протеже до
окружної виборчої комiсiї i зареєстрував його претендентом на кандидата в
народнi депутати до парламенту. Наш молодий герой був сороковим у списку,
але Варфоломiйовича це не збентежило. Вiн добре знав, що його ветеранська
органiзацiя, яка дружить з пенсiонерами всього району, збере не просто двi
тисячi пiдписiв на пiдтримку претендента, а значно бiльше. Його турбувало
iнше - як знайти працi вождя росiйського пролетарiату. Варфоломiйович не те
щоб був його фанатом, просто вiн не знав, на кого ще можна було б покластися
у боротьбi за мiсце пiд парламентським сонцем.
Тим часом наш молодий герой виконав свiй синiвський обов'язок i
зателефонував до своєї дорогої мамочки.
- Можеш не розказувати, синку, я майже все знаю. Ти мав провал у
казенному домi, зате заручився допомогою старого короля?
- Так, мамочко.
- То хто ж вiн - твiй покровитель?
- Батько завбiблiотекою - Фрiдрiх Варфоломiйович.
- А хто вiн такий?
- Вiн голова Ради ветеранiв району.
- Знаєш, синку, карти кажуть, що цей Фрiдрiх Варфоломiйович - фатальна
особа. Тiльки чого iм'я в нього таке дивне?
- Ма, а ти чого звешся Iдея Iванiвна Ягiдка, га?
- Що, вiн родом iз тридцятих?
- Скорiше - вiн первiсток революцiї.
- Ясно. Синку, а як працює твiй шлунок? Регулярно?
- Мамо, менi не до цього!
- Синку! Якщо в тебе регулярно спрацьовуватиме шлунок, - це запорука
твого успiху!
- Таке скажеш!
- Синку, пам'ятаєш тьотю Розу, нашу сусiдку по комуналцi?
- Так, а що?
- А її чоловiка - дядю Борю - пам'ятаєш?
- Ще б пак, через нього нiколи не можна було вчасно потрапити в туалет!
- Так знаєш, що вiн казав?