"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

Якби наш молодий герой не був такий заклопотаний своїми проблемами, вiн
би мав змогу ще раз оцiнити мамину мудрiсть про те, що "якiсть визначається
мiлiметрами, мiлiграмами, мiлiлiтрами i секундами". Однак зараз йому було
просто не до того.
- Пашко, друже, я ж про тебе цiлий день думаю! - радiв йому, як
рiдному, Варфоломiйович. - Що з тобою? Ти сам не свiй! Скажи
Варфоломiйовичу, хто тебе скривдив? Скажи!
Пiд горiлочку Варфоломiйович вислухав сумну iсторiю молодого
полiтолога, однак вона йому видалася не такою вже й сумною i навiть зовсiм
не сумною, бiльше того, - страшенно веселою.
- Не трусь, Пашко! (Що мало означати: не бiйся). Ми ще не такi рубежi
брали пiд Сталiнградом! Покладися в усьому на Варфоломiйовича: вiн не
пiдведе! Варфоломiйович нiколи не зрадить бойового друга! Чуєш, Пашко?
Молодий чоловiк добре чув. Тим бiльше, що Варфоломiйович як старий
артилерист не жалiв голосових зв'язок.
- Варфоломiйович ще покаже їм усiм велику дулю! Вони думають, що
Варфоломiйович - нiчтожество! Варфоломiйович - солдат!
Молодий чоловiк кивав.
- За що ми кров проливали? За... - Варфоломiйович махнув рукою, бо саме
в цiй точцi його красномовство несподiвано згасло. Проте його думку пiдхопив
наш молодий герой:
- ... За приниження, яке старий солдат терпить у черзi, що не пропускає
його наперед? За "голодний пайок"? За чорну невдячнiсть нащадкiв?
- Правильно, Пашко! - пiдтримав Варфоломiйович.
- Вони там нагорi думають, що їм можна все, що вони - це Бог! А Бога
немає! Є совiсть i честь!
- Молодець, Пашко! - з ентузiазмом сказав Варфоломiйович, але потiм
тихенько додав, кахикнувши:
- Тiльки Бог усе-таки є! Я точно знаю.
- Пойняв! - не розгубився молодий чоловiк.
Вони не помiтили, як вийшли iз землянки i рушили до найт-шопу. Але
"шоп" виявився зовсiм не "найт", бо стояв зачинений. Проте двоє чоловiкiв не
зупинилися на досягнутому, а пiшли далi, аж до центральної площi.
Там наш герой звернувся прямiсiнько до Невiдомого солдата:
- I як ти можеш дивитися на увесь цей безпрєдєл? Як? Чи варто було
вмирати за те, щоб цiлу вiчнiсть споглядати запиленi вiкна унiвермагу i
грязюку на клумбi? Може, якби ти гiрше воював, то ми б тепер пили собi
баварське пиво i закусували смаженими ковбасками?
Ця думка дещо збентежила ветерана своєю, так би мовити, новизною. Вiн
до неї ментально не був готовий.
- Слухай, це не занадто?... - непевно смикнув його за рукав
Варфоломiйович.
Але молодий чоловiк блискавично прореагував:
- Та вiн (тобто Невiдомий солдат) все одно не чує... Вiн же нiчого не
чує i нiчого не бачить! Вiн нiчого не хоче знати! Бо вiн - це наш народ,
забитий, слiпий i нiмий! У нього на головi сидить сiрий голуб i ce..., тобто
гадить, гадить на нього... А вiн мовчить! Над ним знущаються - позбавляють
носа i честi, а вiн усе мовчить...
Молодий чоловiк уже кричав на всю площу, а старий ветеран плескав i
пiдтримував схвальними вигуками.