"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

представники всiх полiтичних партiй районного i навiть обласного рiвня, а
головна боротьба, навiть не боротьба, а льодове побоїще розгорнеться мiж
нинiшнiм головою райдержадмiнiстрацiї Разiним i нинiшнiм депутатом - самим
Колосальним.
Але Людина-гopa холодно сказала:
- Ну що ж, бажаю успiху!
Молодий чоловiк розумiв, що це провал.
- Я., я б... хотiв заручитися вашою пiдтримкою... - майже проскиглив
вiн.
- Усе, що гарантує "Закон про вибори...", ви будете мати.
"Але не бiльше..." - закiнчив ЇЇ думку наш герой. Людина-гора
простягнула через стiл руку, що мало означати "До побачення", а ще точнiше
"Прощавайте". Павло Iванович потис її.
Рука була суха. В нiй не було тiєї легкої вологостi, яка видає чуттєву
жiнку. Молодий чоловiк автоматично подивився на ЇЇ руки i здивувався. Вони
були зовсiм молодi! Чоловiк глянув уважно на мересу оцiнним поглядом його
мами i ще раз здивувався. Це не була стара жiнка. Це була молода жiнка,
перетворена життям чи самою собою на Людину-гору.
Павло Iванович вийшов з кабiнету i подався до готелю.
Йому дуже не хотiлося повертатися туди, де стiни пофарбованi масляною
фарбою, де стоїть запах прокуреної затхлостi, де з металевого крана в
поiржавiлу мийку тече руда вода, витiкаючи iз сифона якраз у миску, яку
треба нести через увесь коридор, а єдиний, з ким можна нормально
поспiлкуватися, це тарган - видимий i невидимий.
- Ну що, рудий i вусатий? - промовив молодий чоловiк невидимому
спiврозмовниковi. - Ну, що ти на це скажеш?
Нiчого втiшного. Десь я прорахувався. Поїду завтра геть. Без грошей i
пiдтримки влади менi нема чого тут робити. Бiдна мамочка! Вона цього не
переживе. Маленький Паша розчарував мамашу... Таке воно життя... А зараз?
Куди зараз? Що кажеш, у постоялий дiм? Фi, рудий i вусатий, що за несмак!
Мене вже вiд нього на риги тягне...
Поки вiн таким чином розмовляв сам iз собою, ноги автоматично несли
його в напрямку, протилежному вiд ненависного готелю. А куди? Мiй любий
читач подумає, що вiн iде до завбiблiотекою? Тепло, але не гаряче. Ноги самi
несли його в "землянку". Зайшовши по дорозi до найт-шопу, вiн розжився
пляшкою й оселедчиком i пiшов до єдиної рiдної душi в цьому мiстечку - до
Варфоломiйовича. Покупку наш головний герой зробив автоматично. Крижана
горiлочка з маленьким бутербродиком, що складався зi шматочка чорного хiба з
масельцем i жирним оселедчиком, - це було однiєю з найулюбленiших кулiнарних
забав його мами. Пiсля неї вона починала iскрометно жартувати i травити
анекдоти, вiд чого випадковий або невипадковий спiврозмовник конав вiд судом
смiху. Це не стосувалося Пашi, оскiльки вiн, на вiдмiну вiд мамочки, котра,
як ви пам'ятаєте, любий друже, була точною копiєю Фаїни Раневської, зовсiм
не мав почуття гумору. Це страшенно дратувало мамочку, яка нарiкала на
генетику, що передає у спадок форму носа, забуваючи про важливiшi речi. Так
чи iнакше, але згадана нами кулiнарна забава була слабинкою не лише його
мами. Варфоломiйовича теж. Правда, вiн позбавив страву пiкантностi,
замiнивши маленькi скибочки житнього хлiба на грубо покромсанi шматки
"кирпичика", а елегантнi шматочки оселедчика без кiсточок i шкiрки, - на
великi кiстлявi кавалки, про масло ж взагалi не йшлося.