"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

пiдготовчу роботу.
- Алло, Олександре Iванiвно! Це Фрiдрiх Варфоломiйович. Як здоров'ячко,
бойова подруго? Погано? Вiдставити! Оголошую бойову тривогу! Останнiй бiй,
вiн, як то кажуть, - найтяжча штука! Шурочко! Мобiлiзуйтеся! Треба
пiдтримати молодого кандидата. Хто вiн? А який, Шурочко, ваш улюблений
фiльм? "Сiмнадцять миттєвостей весни?" Так от. Вiн сучасний Штiрлiц!
Так-так, Шурочко. Повiрте старому солдатовi, вiн - ваш iдеал! Шурочко, на
вас покладаю обов'язки привести всiх своїх бойових i тилових подруг! Зробiть
свою справу не гiрше радистки Кет!
- Алло, а Петровича можна? Спить? Розбудiть! Скажiть, що
Варфоломiйович. Алло, Петровичу, друже! Є ще порох у порохiвницi? Так точно?
Маю для тебе бонове завдання. Завтра в клубi зустрiч з нашим висуванцем до
парламенту. Обiйди свiй район i повiдом. Щоб була менi явка стопроцентна!
Кр-роком руш!
Зустрiч з виборцями вiдбулася в районному будинку культури. Дорогий
читачу! Я знаю, що на цiй фразi ви позiхнули: Господи, яка це нудота слухати
всю ту маячню, яку промовляють самовиевиенi кандидати в депутати перед
виборцями. Це не значить, що нiкому не подобаються тi промови. Просто тi,
кому подобаються тi промови, як правило, не читають книг. Тобто, якщо ви,
дорогий читачу, взялися до моєї книги, це значить, що ви не дуже поважаєте
передвиборчi промови.
Однак знову ж таки кваплюсь вас запевнити, мiй любий читачу: якщо вас
втримала моя оповiдь до цього часу, я буду дуже старатися не втратити вашу
довiру. Рiч у тiм, що наш молодий герой був не типовим кандидатом у
депутати. Вiн був у своєму родi авантюристом-аматором, який кинув виклик
професiоналам i системi.
Вийшовши на сцену задрипаного залу, вiн розгубився. Його трохи нудило.
"Пiсля вчорашнього", - констатував наш молодий герой. Однак вiн помилився.
Так його нудитиме перед кожною зустрiччю.
Павло Iванович поглянув у зал, але нiчого не побачив. Усе зливалося в
одну сiру масу. Здається, вiн розгубився. Варфоломiйович представляв його як
вiдомого полiтолога. А вiн iнстинктивно скрутив дулю в кишенi, як його вчила
матуся. Любий читачу! Не засуджуй нашого друга. Вiн, як i кожен iз нас, -
слабка iстота, страх для якої - одне з найприроднiших вiдчуттiв, дарованих
нам природою. I не треба соромитися свого страху. Адже страх - це нiщо iнше,
як iнстинкт самозбереження.
I тут наш молодий герой побачив у залi його - свого невидимого
спiврозмовника. Той сидiв у центрi залу i мав вигляд кого б ви думали? Його
батька, Iвана Макаровича Печенiга, царство йому небесне! Iван Макарович
Печенiг усе життя пропрацював у школi. Найголовнiша риса його характеру - це
правильнiсть. Вiн був дуже правильним. Аж надто правильним. До того
правильним, що Пашка завжди стояв перед ним навитяжку, вiдчуваючи докори
сумлiння.
Пашка, уявивши себе в коротеньких штанцях, виструнчився i розпочав
промову:
- Дорогi мої батьки!... Так, я не обмовився. Я дивлюся в цей зал i бачу
свого батька. Хоч вiн помер багато рокiв тому, але вiн тут, серед вас. У
нього такi ж самi зморшки мудростi на обличчi, як у вас, такi самi
натрудженi руки, як у вас, такi самi очi, в яких закрабувався бiль вiд
старих ран - i бойових, i душевних. Я ось стою перед вами - молодий i