"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

зелений - i думаю: ну хто я такий? Хто я такий порiвняно з вами? З вашим
досвiдом? I менi спадає на думку фраза: "Якби молодiсть знала..."
Пашка на мить замовк, щоб набрати повiтря у груди. Але зал йому не дав
закiнчити фразу, оскiльки сам, хоч i трохи не в лад, проте цiлком розбiрливо
прогудiв:
- ... якби старiсть могла...
Пашка зрозумiв: його прийняли. Не подумайте, боронь Боже, що вiй був
нещирим. Пашка був справдi славним хлопцем i в жодному разi не цинiком. А
старi люди це вiдчувають.
Варфоломiйович iшов додому iз зустрiчi мовчки. Наш молодий герой, чесно
кажучи, злякався. Що вiн зробив не так? Пашка боявся завести розмову першим.
Однак коли почув, як Варфоломiйович сьорбнув носом, зрозумiв: того пройняла
сльоза. Пашка обняв старого i поплескав по спинi:
- Дякую тобi, Варфоломiйовичу...
- Нi, Пашко, це я тобi дякую, - хриплим голосом сказав той.
Ну що ж. Хороший початок - пiвсправи, кажуть брати-росiяни. А на Заходi
кажуть: запропонований товар - напiвпроданий товар. Не знаю, хто має бiльше
рацiї в нашiй ситуацiї, але кампанiя по збору пiдписiв на пiдтримку Павла
Iвановича Печенiга була виконана i навiть перевиконана.
Варфоломiйовнч пiдiйшов до виборчої кампанiї науково. А оскiльки в
далекому провiнцiйному мiстечку було обмаль лiтератури з полiтичного
iмiджмейкерства, вiн пiшов традицiйним шляхом: законспектував томик Ленiна.
До речi, мiй дорогий друже, вибачайте за мiй анахронiзм, але деякi
методичнi (не плутайте з методологiчними) положения ленiнської концепцiї
щодо революцiйної ситуацiї, щодо програми-мiнiмум i програми-максимум, щодо
важливостi засобiв комунiкацiї, щодо головного завдання для молодi "вчитися,
вчитися i ще раз учитися", щодо полiтичної проституцiї i багато чого
iншого - є безсмертними. Iнша справа, що цi речi давно були "винайденi" до
нього, але... методами промоутерства, чи по-простому пропаганди й агiтацiї,
великий вождь теж володiв непогано. А ораторський хист! I це при його
дефектах дикцiї. То чому б не повчитися? Конкретно Варфоломiйовича цiкавило,
як у межах окремо взятого округу перемогти па виборах. Звичайно, до
безсмертної спадщини вiн поставився творчо.
"Де будемо робити "Смольний"? - замислився вiн над нелегким питанням,
заплющивши очi. I хтось невидимий (а це був "друг" Пашки) сказав йому у
вiдповiдь: у районнiй бiблiотецi! Варфоломiйович розплющив очi: у Таньки, у
цiєї клiзми, що соромиться iменi свого батька? Нi! Однак той "хтось"
наполягав: Так!
- Нi! - вже вголос сказав вiн.
- Та-ак... - пiд руку зiтхнув Пашка, вiдкриваючи холодильник. - А що
тут у нас є? "Оцень кусать хоцецца". Ага, нiчого нема. Може, сходимо за
лiнiю фронту?
- До бабiв?
- Угу... Здається, вони сьогоднi пирiжки пекли.
- Менi гордiсть ие дає... - завагався Варфоломiйович. Пашка вiдразу ж
зметикував, що зараз Варфоломiйовича
можна брати голими руками: йому теж "кусать хоцецца".
- Не переживай, Варфоломiйовичу! Я пiду сам. А вони тебе - клянусь -
самi покличуть. Причому па колiнах приповзуть!
- Так уже й приповзуть... - недовiрливо гмикнув той. Однак пiд