"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

ложечкою, напевно, i в нього смоктало. Тож вiн
склав зброю:
- Роби що хочеш...
Пашка заворушився i заспiвав:
- Люблю тебе, бажання смак... - i облив себе туалетною водою.
Варфоломiйович дивився на того спiдлоба. Пашка вилетiв iз землянки
прожогом. Старий ветеран продовжував думати над мiсцем для штабу. Трохи
знайомий з модними працями Фрейда, вiн згадав, що визначний психоаналiтик
переконував звертати особливу увагу па описки, обмовки i збiги. Нiчого в
цьому свiтi немає випадкового. Кожна деталь - це натяк па те, що треба
робити в даний момент. Але як же вклонитися тим двом кобрам?
А вклонятися й не довелося. Вони самi прийшли i вклонилися.
У дверi землянки хтось постукав. На порозi стояли обидвi i посмiхалися
на повний рот. "Ну й ну! - подумав Варфоломiйович. - Пашка - просто Девiд
Коперфiльд!"
За столом велася приємна невимушена розмова. Щоправда, вона була б не
такою приємною i невимушеною, коли б не пирiжки. Тут хочеться зробити ще
один лiричний вiдступ. Про пирiжки. Але немає часу. Тому про пирiжки iншим
разом. Поки "дiвчата" (вони ж "кобри") пiшли на кухню за новою порцiєю
пирiжкiв, тепер уже солодких, Варфоломiйович шепнув нашому молодому героєвi:
- Пашко, зроби так, щоб Танька сама запропонувала свою бiблiотеку для
"Смольного".
Пашка з повним ротом пирiжкiв з горохом кивнув.
- Ну як, подобаються? - повернувшись до вiтальнi з новою пахучею тацею,
спитала нашого молодого героя Тетяна Фрiдрiхiвна, маючи на увазi пирiжки.
- Ще й як! - вiдмовив той.
- А з чим найбiльше?
- З Вашою посмiшкою! - пiдморгнув молодiй жiнцi наш молодий герой.
Правда ж, непогана вiдповiдь? Ви, мої дорогi читачi, напевне, думаєте:
фi, який ловелас цей Павло Iванович! Ат нi! Ця фраза викрадена. Точнiше,
позичена. Цю фразу вiн почув якось вiд маминого залицяльника, друга сiм'ї,
завiдувача стоматологiчною клiнiкою Гiвi Лорд-Кiпанiдзе. Якби ви тiльки
знали, якi зуби робив Гiвi Лорд-Кiпанiдзе! Пiсня! Але це не головне. Якби ви
знали, як вiн зуби рвав без наркозу! Правда, це стосувалося передусiм
восьмих верхнiх, але часом i iншим перепадало. Вiн їх просто виймав, як
морквину iз землi, як... Не будемо уточнювати. Просто виймав. Супер! Таким
самим супером вiн був за столом у них удома. Iскрометне почуття гумору його
мамулi помножене на вогняний темперамент дядечка Гiвi робило просту вечерю
святом душi. Часом наш молодий герой жалкував, що не записував в окремий
блокнотик все, що спурхувало з вуст його безцiнної мамочки i золотоносного
дядечка Гiвi. Бо сам наш молодий герой, як ви вже знаєте, був природою
обдiлений почуттям гумору i сексуальним потягом, який провокує на
комплiменти.
Тетяна Фрiдрiхiвна пiсля "пирiжкiв iз власною посмiшкою" розцвiла.
- Як жаль, що наш виборчий штаб буде розташовано не у нашiй бiблiотецi,
а в мiськiй! - з гiркотою в голосi зiтхнув аш молодий герой.
Тетяна Фрiдрiхiвна спершу побiлiла, а потiм побуряковiла. Павло
Iванович розрахував заздалегiдь таку реакцiю, бо був у курсi лютої ненавистi
мiж двома бiблiотеками. Навiть Фрiдрiх Варфоломiйович не чекав вiд свого
пiдопiчного такого ходу конем.