"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

З самого ранечку молодий чоловiк вирушив на пошуки "маленького
романтичного букетика". Iдея подарунка Тетянi Вiталiївнi, звiсно, належала
не йому. Вчора, зателефонувавши своїй любiй мамочцi, вiн подiлився з нею
новиною про запрошення i спитав поради щодо подарунка.
- Синку, а якого вона вiку? - прокуреним басом Фаiни Раневської спитала
мама.
- Спитай щось легше!
- Синку, я тебе завжди вчила: щоб визначити вiк i спосiб життя жiнки,
подивися на її руки! Ну добре, мiй недотепо, раз вона завбiблiотекою,
значить, - не девочка...
- У неї донька в останньому класi школи. I обручки немає.
- От бачиш! Я тебе таки чогось навчила в цьому життi. Та-ак. Подаруємо
їй маленький томик Цвєтаєвої i маленький романтичний букетик.
- Мамо, ну ти зовсiм! Де я тобi тут знайду романтичний букетик?
- Iз шкури вилiзь! - гавкнула у трубку мама i закашлялася.
- Мамочко, ти знову закурила?
- Так, закурила! Не можу ж я в такий вiдповiдальний перiод твоєї
кар'єри вiрити в мiфи про спасеннiсть здорового способу життя!
- Ну мамусю, ну любенька, бережи себе, я ж тебе лю-...
- ... блю! - випалила мама на тому кiнцi дроту. - Ну добре, добре. Я
буду чемною. Слухай, не забудь узяти традицiйну "пляшку" - може, там є
батько чи мати. I шоколадку для доньки.
- Ну все, ма, я побiг! Цiлую мiцно!
Тиняючись мiстом, вiн шукав романтичий букетик i, звичайно, не
знаходив. Слава богу, що хоч учора випадково надибав на Цветаеву. Що ж
робити з букетиком? Де порятунок? А порятунок виявився зовсiм поруч, у
маленькому приватному магазинчику, де продавався рiзний подарунковий
непотрiб. Магазинчик називався "Фенiкс", першу лiтеру якого мiсцевий
дотепник спробував виправити на "П". Господар довго мордувався над своєю
вивiскою, але слiди зловмисника можна було розгледiти неозброєним оком. Наш
герой вiднайшов у тiснiй крамничцi цiлком пристойний вазончик з бонзайчиком,
пiд яким сидiв iдiотський гном, що приспустив штанцi з непристойною
посмiшкою.
- А це (тобто гномика) вiд цього (тобто деревця) нiяк не можна
вiдлiпити? - з огидою спитав молодий естет.
- Нi, - сказала лялькової зовнiшньостi продавщиця. - А навiщо?
Здається, дуже мило!
Дуже сподiваючись, що так само подумає завiдувачка бiблiотекою, вiн
купив бонзайчика.
- Боже, як мило! - екзальтовано вигукнула Тетяна Вiталiївна, i в нашого
героя вiд серця вiдлягло.
Томик Цвєтаєвої вона притисла до серця i з невправною театральнiстю
промовила:
- Мне нравится, что вы больны не мной...
Молодий чоловiк трохи розгубився. Вiн хотiв був сказати, що взагалi "не
хворiє на таке", але вчасно схаменувся. Може, - подумалося, - вона чекає,
щоб вiн заперечив їй, але вирiшив не квапитися.
Уперше за тиждень молодий чоловiк поїв домашньої їжi, вiд чого
розiмлiв. Особливо його потiшила провiнцiйна звичка подавати до столу перше.
Мама, коли дiзнається, теж радiтиме.