"Марина Гримич. Варфоломi¦ва нiч (укр) " - читать интересную книгу автора

За столом, окрiм нього i Тетяни Вiталiївни, сидiла її привiтна мама,
непривiтний батько i прищуватенька, проте досить мила донька.
Молодому чоловiковi не треба було напружуватися з думками, оскiльки
iнiцiативу розмови взяла на себе завбiблiотекою. Вона, виявляється, - голова
читацького клубу "Медея", який збирається щосуботи на читальнi вечори.
Молодого чоловiка було запрошено подiлитися своїми думками про лiтературу на
одному з них. Не будучи добре обiзнаним iз предметом уподобання читацького
клубу, вiн, проте, радо погодився з причини, про яку Ви, дорогий читачу,
матимете змогу невдовзi дiзнатися.
Молодого чоловiка увесь вечiр трохи непокоїв похмурий вигляд батька
завбiблiотекою. Якби той не вдяг був орденськi колодки, наш герой i не
намагався б пiти на контакт. Але тут вiн, сказавши собi "Треба!", почав
розвiдку вогнем:
- Я б хотiв з вами познайомитися ближче, Вiталiю... гм, як Вас
по-батьковi?
- Я - Фрiдрiх Варфоломiйович! - гучним басом обурено промовив ветеран,
аж задзвенiли кришталевi чарки в буфетi. - Фрiдрiх Варфоломiйович! Мене
назвали на честь Енгельса. А ця клiзма, що називається моєю донькою,
соромиться iменi свого батька!
Тетяна Вiталiївна, тобто Фрiдрiхiвна, густо почервонiла, однак не
наважилася перечити за столом батьковi.
- Фрiдрiху Варфоломiйовичу, - не розгубився молодий чоловiк, - я оце
цiлий вечiр дивлюся на вашi нагороди i захоплююсь. Ветеран вiйни! В цьому
словi є щось героїчне.
Фрiдрiх Варфоломiйович якийсь час з пiдозрою розглядав молодого
чоловiка. Зовнi - такий собi столичний жевжик, пустушка. Чого йому треба вiд
старого солдата?
Тим часом молодий чоловiк розповiдав, як його сусiд по комунальнiй
квартирi дядько Льонька, що воював на Першому Бiлоруському, навчив його
багатьох речей, якi йому хоч i не знадобилися у практичному життi, проте
справили на нього глибокий свiтоглядний вплив. Фрiдрiх Варфоломiйович
слухав, поглядаючи спiдлоба i недовiрливо. I лише пiсля того, як наш молодий
герой продемонстрував умiння намотувати на ноги солдатськi онучi, Фрiдрiх
Варфоломiйович вiдкинув вагання, ожив i розпочав довгу оповiдь про своє
фронтове життя. Його невдячна донька кiлька разiв намагалася урвати його
палку промову, та не на того напала. Вiн настiльки поринув у спогади, так
натуралiстично розповiдав про танкову атаку, що нашому молодому чоловiковi
довелося лягти на пiдлогу разом з Фрiдрiхом Варфоломiйовичем i проповзти "на
пузi" десять метрiв аж до кухнi i, опинившись пiд величезною шафою, що
загрозливо хиталася на трьох з половиною нiжках, уявити себе пiд справжнiм
танком.
- Ну як, хлопче, наклав у штани? - iронiчно сказав Варфоломiйович,
похитавши над ним шафою.
- Майже, - признався молодий чоловiк.
- Отож-то. А я в першому бою наклав. Розумiєш?! Я це запам'ятав на все
життя! Лежу весь у гiмнi i плачу. Ех, - махнув рукою ветеран, - ви, молодi,
все одно нiчого не зрозумiєте!
- Я розумiю, - обтрушуючи костюм, сказав молодий чоловiк. - Я Вас
прекрасно розумiю!
Ви, дорогий читачу, напевне, дивуєтеся, чому такий сучасний столичний