"Борис Гринченко. Брат на брата (Укр.)" - читать интересную книгу автора

але нiкого не було видко за завороткою.
Корецький вийшов на рундук i вiдразу побачив, ступнiв п'ятдесят од
себе, стовпище.
Попереду, галасуючи, без шапки, розхристаний i видимо п'яний, швидко
йшов високий худий чоловiк з розкудланою бiлявою бородою. Вiн вимахував
руками i раз у раз вигукував:
- Рiшу!.. рiшу!..
Це був Гаврило, - Корецький пiзнав його. Зараз бiля його йшов здоровий
парубок у пiджаку, з картузом на потилицi - Михайло-старшиненко, розбишака
й п'яниця. Далi сунула купка старiших i молодших чоловiкiв, теж видимо не
тверезих - чоловiка з десяток. В руках у декого були ломаки, а вгорi над
ними телiпався на дрючку бiлий хлак з написом, якого Корецький не мiг
розiбрати. За ними, трохи вiддалiк, ще душ двадцять, а ще далi i по боках
- дитинчата, зацiкавленi надзвичайною подi║ю. Вся юрба галасувала,
ворушилася i швидко наближалася до школи. Корецький зiйшов з рундука i
став на землi.
- Он вiн!.. Он вiн сто┐ть!.. - почулися голоси. Стовпище пiшло тихше i
спинилося за кiлька ступнiв од Корецького. Галас стих.
- Здоровi були, люди добрi! - промовив Корецький. - А що скажете
доброго?
Всi мовчали, - нiхто не зважувався вiдповiдати... Враз почувся голос iз
середини:
- А те скажемо, що не бунтуйсь!..
- Не бунтуйсь!.. Рiшу!.. - крикнув Гаврило i протяг обидва кулаки до
Корецького.
- Хто ж бунту║ться? - спитав Корецький. - Я стою собi спокiйно коло
сво║┐ хати, а ви прийшли до мене з кулаками, з ломаками... Хто ж
бунту║ться?..
Стовпище знов замовкло, а Корецький говорив далi:
- Може я покривдив кого? - так скажiть, люди добрi! Кожен чоловiк
помиля║ться: може й я яку кривду кому зробив, - нехай скаже. От ви,
Демиде, - озвався вiн до молодого ще чоловiка з темною борiдкою i з
ломакою в руцi, - може ви що скажете? А як ваша рука? Чи не болить тепер?
Добре робите нею?
Демид почервонiв i нiяково заговорив:
- Та нi... спасибi вам... як ви виго┐ли, то тепер усе добре роблю...
Дай, боже, вам здоров'я!
- Хвалити бога!.. А з вас, Семене, вже не править Семенюта тi пiвсотнi?
- Нi, я нiчого... Спасибi, що поклопотались тодi в городi - не
править...
- Кажiть же, люди добрi, кому й яку кривду я зробив? - питався знову
Корецький.
- Та нi... Кривди од вас не знали... спасибi вам!.. Запомагали нас
завсiгди... То вже дяку║мо... - загомонiли серед стовпища окремi голоси.
- Може дiти не так учив? Може навчав ┐х красти, пити, батькiв
зневажати?..
- Нi, за дiтей спасибi... Дiти нiчого... Гарнi дiти виходили од вас...
- Та що ви його слуха║те? - скрикнув налазячи Гаврило, але його зараз
же спинили:
- Стривай, не репетуй!.. Дай чоловiковi сказати!.. Ще поспi║мо, коли