"Борис Гринченко. Брат на брата (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Ну, хвала боговi, - таки добилися! - казав Яковенко. - Зна║те:
прокурор i жандарми нiяк не хотiли вас випускати. А я кажу... я був у
депутацi┐ од мiтингу... я кажу: для само┐ властi краще, коли випустите
його, нiж коли доведете до нещастя... Адже перед тюрмою сто┐ть стовпище,
готове щомить розбивати браму... Ну, вони й сами помiркували...
Згодились... Тепер ми просто на мiтинг... Всi вимагають, щоб ви там були,
хочуть вас бачити...
- Який мiтинг? - ледве мiг спитатися Корецький. - З якого приводу?
- Як з якого? - здивувався Яковенко. - Ах! то ви, бiдолашний, нiчого не
зна║те!.. Ви не читали телеграми... Панове! - гукнув вiн у стовпище. - Вiн
не читав телеграми... Дайте телеграму!.. Швидше!..
- Телеграму! Телеграму!.. - розкотилося мiж народом, i кiлька рук з
великими аркушами простяглося до фаетону. Яковенко взяв один i подав
Корецькому.
- Ось читайте: "Височайший манифест..." Конституцiя!..
Тремтячи як у пропасницi, почав Корецький читати. Очi не слухались,
якось перескакували по словах, якийсь туман застилав лiтери...
- Читайте голосно!.. - Голосно хай хтось чита║!.. - Почулося гукання. -
Знову хай читають!..
Яковенко взяв у когось iз рук ще один аркуш, устав у фаетонi, що ледве
посувався серед стовпища, i, держачись однi║ю рукою за передок, другою
пiднявши вгору бiлий аркуш, почав читати манiфест:
- "...даровать населению незыблемые основы гражданской свободы на
началах действительной неприкосновенности личности, свободы слова,
собраний и союзов", - одбивалося в вухах у Корецького голосне читання, але
зараз же його покрили ще голоснiшi вигуки:
- Урра-а!.. Да здравствует свобода!.. Да здравствует конституция!..
- "...Установить, как незыблемое правило, чтобы никакой закон не мог
восприять силу без одобрения Государственной Думы"...
- Ура!.. Да здравствует Государственная Дума!.. А Яковенко читав уже
iншу телеграму. Уривки долiтали до вуха Корецькому:
- "Известие о подписании конституции распространилось в Петербурге...
Едва они собрались, как принесли со станка оттиски манифеста... Предложили
почтить народ, мужественно завоевавший свободу".
- Ура!.. Хай живе народ!.. Хай живе свобода!.. Геть тюрми!..
Амнiстiя!.. Амнiстiя!..
Корецькому стиснуло горло, вiн почував, що коли не вдержиться, то
зараз, зараз у його ринуть з очей сльози. Вiн заплющив очi i зцiпив зуби.
Процесiя помалу посувалася, i Яковенко тим часом розказував:
- Уночi ми получили манiфеста в редакцi┐... Зараз же рiшили випустити
його окремим плакатом... У десять годин вiн уже по всьому городу гуляв...
Народ висипав на вулицi, - ну, звiсно, мiтинг... Стали говорити. Амнiстiя
- перше слово... Панове, - каже доктор Лавренко, - поки дадуть амнiстiю з
Петербургу, - не забувайте, що в нашiй тюрмi сидить борець за волю -
Корецький. Добиваймось, щоб його випущено!.. Ну, звiсно, в такi хвилини
юрба не мiрку║ довго... Так i шугнули до тюрми, - хотiли силомiць... Та
вже ми вмовили взятися до легального способу... Ну, ото й вибрали
депутацiю з нас трьох: я, доктор Юрковський та Павло Семенович... - i вiн
показу║ на тих двох, що сидять навпроти Корецького, i тодi тiльки вiн
пiзна║ ┐х.