"Борис Гринченко. Брат на брата (Укр.)" - читать интересную книгу автора

тяжкому поневiряннi пiсля крiпацького життя, боролися за не┐, - i ось вона
прийшла, сподiвана й рiдна нам! I коли був час, що народ наш порiзнився з
iнтелiгенцi║ю, то тепер цей час минувся: народ вирiс, народ зробився вже
свiдомим творцем свого власного щастя i та свiдомiсть об'║дну║ його з
iнтелiгенцi║ю в одну велику сiм'ю. I ця сiм'я борцiв iде назустрiч
золотому сонцевi визволення робочих мас, визволення рiдного народу i всiх
народiв з iржавих пут старо┐ неволi... Воно горить, ся║ вже, це золоте
сонце, i кличе нас: вперед! вище! до високостiв щасливого, вiльного,
могучого робiтницького життя!..
Буря оплескiв, крикiв: "браво! слава!" громом гремить серед майдану i
знову мають хустки й прапорцi, i сяють радiснi очi з-пiд брилика з синьою
вуалькою...

II

Вже було надвечiр, як Корецький ┐хав удвох iз жiнкою додому. Вони були
на майданi, аж поки скiнчилося вiче, потiм, укупi з Яковенко'м, опинилися
в редакцi┐ газети - Корецький трохи працював у ┐й, даючи туди дописи й
невеликi статейки, а тепер пiшов на збiрку спiвробiтникiв: мали
обмiркувати справу, як далi держатися. Поставлено було: стати цiлком на
той грунт, що манiфестом 17-го листопада заведено волю слова, й не
посилати газети на попередню цензуру. Корецький узявся перекласти
по-вкра┐нському й пояснити манiфест, щоб завтра ж можна було його
видрукувати й розiслати пiслязавтра вкупi з газетою та й так пустити мiж
люди. Яковенко ручився за друкарню, що вона не зречеться друкувати на
пiдставi манiфесту, - вiн навiть уже забiгав туди по дорозi i трохи
поговорив там про це. Видимо було, що пресi належатиме у всiх дальших
подiях величезна роль, ще бiльша, нiж досi... Корецький дуже добре розумiв
усе те й залюбки згодився пристати до роботи. Певний був, що трохи згодом
вернеться знову до сво┐х школярiв i цього йому дуже хотiлося, але поки що
- газета була справою перворядно┐ ваги. Вiн мав у ┐й говорити переважно
для села i вимовив собi право писати по-укра┐нському.
Пiсля цього Корецького закликали ще на одну збiрку, але хоч i кортiло
там бути, - дужче хотiлося додому. I тепер вони ┐хали вдвох. Поштарський
возик торохтiв шляхом, малий хлопець поштарiв то ляскав батогом, то щось
мугикав собi пiд нiс. Таля оповiдала про те, що дiялося в ┐х дома й на
селi, поки вiн був у неволi. Дiти були здоровi, вона також... Другого
вчителя в школу досi не прислали й вона, як могла, сама справлялася з
усi║ю роботою. Це було й добре: коли б прислано вчителя, труднiше було б
Корецькому вернутися на стару свою посаду. Ну, але завтра вiн школярiв не
побачить: довiдавшися вже опiвднi про манiфест, вона зараз пустила дiтей
додому, зробивши ┐м задля тако┐ подi┐ на завтра свято, а сама мерщiй у
город... Як ставилися дiти до арешту свого вчителя? О, дуже добре! Вiн не
може собi уявити, як дуже поширилася тепер свiдомiсть у ┐х на селi.
Пам'ята║, як перед двома роками зроблено трус у лiкаревого сина-студента й
арештовано його? Тодi темнота сiльська казала, що вiн "хвальшивi бумажки
робив". Тепер же, як його арештовано, то по селу скрiзь так i казано:
"забрано, бо за мужицьку волю оступавсь". Дiти ж це чують... ну, та й дуже
вони його, квгена, люблять... Це, що вiн верта║ться, наробить ┐м багато
радощiв, - от вiн побачить...