"Борис Гринченко. Серед темно ночi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

хотiтимеш, так i житимеш.
Романовi ця думка сподобалася. Боявся тiльки, що батько не
послуха║ться. Але писар упевняв його, що це дурниця, що мусить
послухатись.
Роман повернувся додому вже пiзно ввечерi п'яний i з замiром зараз же
вимагати, щоб батько його вiддiлив. Але, пiдiйшовши до хати, побачив, що
там уже погашено свiтло. Поторгав за дверi,- засуненi. Вилаявся i пiшов
спати в повiтку.
Другого дня вранцi ввiйшов у хату, як там була вся сiм'я. Нi на кого не
глянувши, сiв на лавi i сидiв який час мовчки, торохтячи пальцями по
столу. Всi мовчали, а батько, трохи дивуючись, поглядав на нього, думаючи,
що, може, покаявся та прийшов помиритися з братом. Не казав нiчого - ждав,
поки сам озветься.
- Зна║те що, тату? - почав Роман.- Как так нам жить, дак ви лучче
оддiлiть мене. Оддайте мою часть, то я сам собi житиму, а ви самi собi.'
Це все вiн казав якось так, мовбито батько був винен за те все, що було
вчора. Старий Сиваш помовчав, а тодi спитався:
- А що ж ти з сво║ю часткою робитимеш?
- То вже мо║ дiло,- шо схочу, то й сделаю,- одказав саме таким робом,
як i попереду, Роман.
- Та ще ж вона поки не твоя, то ти вже менi скажи, щоб я знав, на що
давати.
- Тату! - озвався Денис.
- Мовчи! - перепинив батько, боячись учорашнього.- Я й без тебе знаю,
що робити. А коли не вдержиш язика, то з хати вийди!
- Може, хазяйнуватимеш, Романе, на сво┐й частцi? - питався знову
батько.
- Не хочу я хазяйнувать, кумерцiю заведу,- вiдказав Роман.
- Кумерцiю?.. Яку ж то кумерцiю?
- Какую схочу, таку й заведу, а ви повиннi менi мою частку оддать.
- Повинен, кажеш? - спокiйно говорив батько.- А як не вiддам?
- То пойду в волость, то вас i присилують оддать.
- Ну, поки там присилують, а тепер я тобi ось що скажу: пiдожди ще
трохи; навчися поважати батька й братiв та не кидатися з кулаками; навчися
спершу знову робити, шанувати зароблене добро та не ходити в шинок до
жида, то тодi я тобi й дам частку, як побачу, що з тебе хазя┐н став. А
поки цього не буде, то й з нашого добра нiчого тобi не буде.
По тiй мовi батько повернувся та й пiшов з хати.
Роман остався нi в сих нi в тих. Вiн тiльки сказав:
- Ну, я так не дозволю! Це грабiж! - Устав i пiшов мовби слiдом за
батьком.
Трохи згодом батько вернувся:
- А що, вже пiшов?
- Пiшов! - одказав насмiшкувато Денис, радiючи, що так обiйшлося.
- А як на мою думку, тату,- сказав Зiнько,- то ви краще б зробили, якби
справдi вiддiлили Романа.
- Чого ж то так, що краще? - спитав знехотя батько. - Оддати, щоб вiн
узяв та розмантачив працею-кривавицею зароблене добро?
- Та вже, тату, як вiн сам себе не направить, то ви його не направите.
Воно ж i його частка тут ║,- i вiн же робив. А може, вiн, як стане сам