"Борис Гринченко. Серед темно ночi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Денисе, цить! - сказав батько.- Я буду говорити.
Але було вже пiзно.
- Ти менi не указ! - визвiрився Роман на Дениса.- Можеш ти знать
понятi║, необразована ти мужва!
Денис зовсiм скипiв. Побiлiв, зiрвався з лави, стиснув кулаки i сказав,
задихаючися зозла:
- Тату, виженiть його з хати, а то я його зараз битиму!
- Ти смi║ш мене бить? - скрикнув Роман i кинувся до Дениса.
- Романе! Денисе! Покиньте! Що це ви робите? - спиняв ┐х батько. Мати
скрикнула, а бiлява Денисова Домаха так i занiмiла, стоячи бiля полу.
Брати на все те вже не вважали. Вони стояли один перед одним бiлi як
крейда, постискавши кулаки, важко дихаючи.
-- Ти смi║ш мене бить? - казав тремтячи Роман.- Ти, негодяй, хам!
- Я - негодяй? Ах ти падло салдатське! - скрикнув Денис, але в цю мить
Романiв кулак ударив його по обличчю i припинив йому слова.
Денис скрикнув дико, як поранений звiр, i кинувся на Романа. Але той,
здоровий, одгодований, не знесилений на працi, в один мент збив його
додолу пiд себе i придавив йому колiном груди.
Жiнки заголосили, дiти закричали i вчепились за матiр, батько кинувся
вiдтягати Романа, але нiчого не мiг iзробити: розсатанiвши, той ухопив
брата за горло, а Денис силкувався вiдiрвати його руку вiд сво║┐ ши┐.
В цю мить увiйшов у хату Зiнько. Побачивши лихо, кинувся вiн до Романа
i штовхнув його з усi║┐ сили. З несподiванки той упав набiк, i Зiнько
вiдтяг його далi.
- Романе! Що ти робиш? Чи тобi й бога не страшно? - скрикнув вiн.
Роман зiрвався на ноги i стояв усе ще зо стисненими кулаками, ладен
зараз же знову кинутися на Дениса.
- Нехай не в язне!..- хрипко, крiзь зуби сказав вiн.
Денис, стогнучи, встав i сiв на лавi. Домаха припала до нього,
голосячи. Роман плюнув i пiшов з хати.
Iшов вулицею i сердився сам на себе, що вернувся з города на село. Як
йому там добре були на службi! Звiсно, вiн службу не по волi кинув, хоч i
ховався з цим на селi. Вiн справдi служив "при палатi", хоч не швейцаром,
дак сторожем. Якби швейцаром, то нiчого б i не було. А то надало йому раз
полаятися з швейцаром таки (випивши був), а той i пожалiвся на його, ще й
виказав, як вiн одного разу пiймав Романа, що той продавав казеннi дрова.
Тодi йому Роман дав карбованця, дак вiн мовчав, а тепер виказав. Велика
сторiн, як продав який оберемок дров! А сам швейцар хiба того не робив?
Тiльки що ховатися добре вмiв! Звiсно, як прогнали Романа, то вже пiсля
цього важко було в городi знайти службу, та все ж легше, нiж тут. А. тепер
он як тут жити!
Роман побачив перед себе монополiю, зайшов туди i купив пляшку горiлки.
Тодi пiшов до жидка. У лавцi горiлки не можна було пити, дак зараз бiля
лавки жидок мав хатку i пускав туди людей,- так, нiби сво┐х гостей, а за
те мав од кожно┐ випито┐ пляшки плату. Навiть сам бiгав по горiлку. Роман
прийшов туди i зустрiвся з писарем. Цей хоч уже й випив попереду, а зараз
же пристав до Романа, як той почав його частувати. Добули закуски, випили
пляшку, а тодi писар послав по другу. Роман жалiвся на батька й на братiв.
- Чудний ти, Романе Пилиповичу! - вiдказав йому писар.- Як отак тобi
колотиться з ┐ми, то нехай тебе батько вiддiлить, та й годi. Тодi як