"Борис Гринченко. Серед темно ночi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Нема!.. Не дав господь сина.
Вiн завсiгди журився, що в нього нема сина.
- А я вам найшов помощника, та ще й доброго.
- Хто ж то? - спитав Сучок, чудуючися з Романових слiв.
- А хто ж? Я!.. А що, хiба не ловкий кунпаньйон?
- Та воно, звiсно...- якось непевно вiдказав Михайло Григорович.- Та...
тольки як же це воно буде? Ви какий копитал ма║те, абощо, дак хочете, щоб
у кунпанi┐?
- Нащо там копитал! Ми й без копиталу таку вдерьом штуку, шо первий
сорт! Бо я сам - копитал. Оддайте за мене вашу Горпушу, а я буду вам
помошником.
Сучок вирячив на Романа очi. А той, не помiчаючи цього дивування,
питався:
- А що, правда, хароша вигадка?
- Та воно хороша... та тольки, бачите, ми ще не дума║мо дочки
вiддавать.
- От вигадки! А до каких пор будете держать? Вона ж i так
пристаркувата.
- Найдуться люди! - вiдказав, трохи вже образившись, Сучок i додав: -
Зна║те що, Романе Пилиповичу? Киньте ви це дiло, бо це один пустяк!
- Пустяк? Що ви дума║те, що я не зумiю торгувать? Дак ви дайте мин║ за
Горпушою д║нiг, то я сам заведу торговлю таку, що тiльки ну! Ого-го!
- Ну, це тоже пустяк дiло! - зважливо сказав Сучок i встав.- Прощайте,-
треба в лавку.
- Та постойте, Михайло Григорович, чи ви не розбира║те, чи що, що я
вашу Горпушу сватаю? - спиняв його Роман.
- Почему не розбираю? Даже очинь хорашо розбираю.
- Ну, дак чого ж ви?
- Нема мого жоланiя за вас ┐┐ оддать.
- А почему ж би то й н║т? - спитався, дратуючись, Роман.- Чоловiк я
образований, понiмающий... А што родителi в мене мужики, то ето нiчого: я
об них тогда буду без униманiя.
Сучок починав уже лютувати i дедалi дужче сопти. Вiн уже чув, як
поводиться й ледарю║ Роман, знав про бiйку з братом, бачив, що в Романа
грошей нема, i розумiв, куди вiн тепер цiля║: перевести, розтринькати всi
тi грошики, що вiн. Сучок, надбав. Обличчя в крамаря з гнiву почервонiло,
i вiн, сам того не сподiвавшися, крикнув на всю хату:
- Та що ти собi дума║ш? Ах ти, голяк! Iще й примазу║ться до порадошних
людей! Ступай, ступай, скудова прийшов!
Так гримнув, що Роман збентежився враз i, нi слова не кажучи, пiшов з
хати. Тiльки вже бiля дверей схаменувся.
- Ти тоже не очинь! - крикнув вiн, повернувшись до Сучка.- Смi║ш ти
салдата, которий кров'ю сво║ю вас, хамов, защищал, так оскорблять?
Наплювать менi на тебе й на твою дочку!
- Вон! Пошов во-он! - аж затупотiв ногами Сучок, але Роман уже був у
дворi, а далi й на вулицi. Сором i злiсть мордували його: сором, що так ┐м
погордовано; злiсть за цю зневагу й за те, що нiзвiдки вiн не бачив
помочi. Усi вони однаковi: i батько, i Денис, i цей Сучок! Життя за ┐ми
нема, способу нiякого нема! Так би ┐х усiх!.. Не зна║ й сам, що вiн зробив
би ┐м, тiльки вiддячив би так, щоб аж запекло, щоб аж заскавучали вони!