"Борис Гринченко. Серед темно ночi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

батьком та з Денисом у них розмова була. Мати йому допомагала. Одначе тi
мовчали.
Роман робив увесь день. У нього заболiла спина, руки, ноги. Другого дня
вiн вийшов був на тiк, але робив тiльки до снiдання. Поснiдавши, вiн уже
не пiшов туди i бiльш уже не брався до роботи. Зiнько i вмовляв його, i
прохав, та нiчого не помоглося. Романовi здавалося дуже важко робити,
батько не зласкавiв одразу, та й сором було перед селянами, що вiн високо
лiтав, а тепер низько сiда║.
Тим часом чутка про його сватання в Сучка пiшла по селу. Дочулась про
це й Левантина. Вона одного разу почала плакати й казати Романовi, що- вiн
┐┐ покида║, бо свата║ Сучкiвну.
- Тю на тебе! - вiдказав Роман.- То все дурниця! То я був випивши та
для шутки й пiшов, щоб посмiяться. А вони з великого розуму думали, що я
справдi на ┐х ступу Горпушу оком накинув.
I вiн почав ┐┐ цiлувати i пригортати i казав, що вiн ┐┐ нi на кого не
змiня║ i свататиме скоро - от зараз, тiльки службу знайде... Все це вона
вже чула, та й не раз, але кого любиш, тому хочеться вiрити. I вона вже
вiрила йому й казала:
- Гляди ж, Романочку, не зрадь мене! Бо як ти не пожалi║ш, то хто ж
мене пожалi║? Находь службу швидше, бо...
Левантина замовкла, а Роман знову почав ┐┐ улещати, i вона забула свiй
сум.
Iдучи Роман од не┐ додому, сам собi думав про те, що треба справдi
службу швидше знаходити та тiкати звiдсiля. А то, гляди, ще Левантина
дитину знайде, то клопоту повна голова буде.
I другого ж дня пiшов у сусiдню економiю. Сього разу йому пощастило. В
економi┐ був лiс, а в лiсi два сторожi. Один несподiвано покинув службу й
пiшов додому саме в той день, як Роман туди прийшов. Зваживши на його
солдатський бiлет, управитель узяв його за пiдстаршого сторожа до лiсу. Не
вподобалась Романовi ця служба, та iншо┐ не було. Жити доводилося в лiсi в
однiй хатi з старшим сторожем. Цей раз у раз посилав Романа на нiч
обходити лiс i вартувати там. Спершу Роман ходив, а далi йому очортiло, та
й за Левантиною занудивсь. Однi║┐ ночi, замiсто щоб обходити лiс, майнув
до не┐ (верстов з вiсiм туди було) i з того часу почав навiдуватися до не┐
ночами частенько. А тим часом люди з того села, де була економiя,
заходились коло Романа. Вони були дуже вбогi на дерево, то часто крали
його в панському лiсi,- часом нишком од сторожiв, а часом, як сторож був
не лихий, то купували в його дерево за дешеву цiну: дадуть йому якого
рубля чи пiврубля та й нарубають чого треба. Лiс великий, то не скоро
помiтиш кожне зрубане дерево. А сторож нiби того й не зна║. Романа вони
недовго вмовляли, i вiн почав добувати собi таким робом грошi. Вiн зовсiм
не берiгся i попускав рубати стiльки, що вже й видко стало. А тут iще один
чоловiк, не по║днавшися з Романом за цiну, та й виказав на його. Все
виявилось, Романа прогнано зо служби, ще й грошей не вiддано... хоч вiн
небагато й заробив, бо не прожив там i мiсяця. Довелося знову до батька
вертатися.
IV
А на селi страшенно смiялися й глузували з Романа, лаяли за лежнi та за
те, що високо нiсся. Його приятелi - писар, урядник, дяк та iншi - були до
його прихильнi, поки в його бряжчало-в кишенi i вiн частував ┐х горiлкою.