"Юрiй Ячейкiн. Бiблiйнi пригоди на небi i на землi" - читать интересную книгу автора

3. ПРОГНОЗ НА СТО РОКIВ УПЕРЕД

- Чого це слуги божi -до молодят чiпляються? - здивувався було патрiарх
Ной. - Ну, кохаються... Одвiку ж так було! Що тут такого? Знайшли що в
часопис тулити... Аби патякати та плiтки множити!
I щоб вгамувати розбурханi почуття, вiн вийшов на фiнiшну пряму:

ПРОРОКУВАННЯ ПОГОДИ
Останнiми днями зберiгасться ясна безхмарна погода. Тiльки вночi земну
твердь рясно вкривас роса. Але велелюбний Всевишнiй готус людству присмний
сюрприз. За вiдомостями Небесноу Служби Хмар у найближче столiття слiд
чекати Всесвiтню Зливу. За попереднiми даними розкiшний водоспад триватиме
сорок дiб".

- Господи, спаси i помилуй! - заблагав Ной, вражений цим нечуваним
прогнозом, що пророкував - не мало не багато - всесвiтнс стихiйне лихо.
А вдень сонце пряжило так, що аж у носi пересихало. Люди посмiялися з
явно недоречного прогнозу, та й по тому. Тiльки вiруючий Ной, як то iншi
кажуть, не складав гостроу полемiчноу зброу.
- Погода до дощу повертас! - бубонiв вiн, витираючи з лисини ряснi
краплi поту.
- Та що ви, батечко! Який дощ у спеку?
- А хiба це спека? От колись була спека! Пригадую, усi льодовики
розтанули, а твердь земна до того всохла, що уся перегорбилася... Отаке
було! Усiм спекам - спека!
- Так уже нiхто й не пам'ятас, коли це було...
- Нагадаю недавню спеку, будь ласка! Вона лише якихось триста рокiв, як
минулася...
- Це ви про яку?
- А про ту, що призвела до перманентного заколоту. Пам'ятаю, сонце до
того смалило, що модницi припинили вештатись до перукарень. Вийде молодиця
на сонечко, i волосся само кучерявиться. Перманент готовий! А що вже
перукарi небо сварили - страх! А потiм вони змовилися мiж собою i гуртом
виканючили у Всевишнього перше затемнення Сонця!
- Та коли це було...
- Як то коли? Зовсiм недавно! У нашiй мiсцевостi й досi усi кучерявi, а
засмаглi такi, нiби пропеченi... А ви кажете - давно!
А вночi йому приснився блаженний сон. Нiби йому на ювiлей п'ятсотлiття
небеснi херувимчики подарували парасольку з непромокальноу чортовоу шкiри.
Але тiльки-но патрiарх зiбрався за ту зворушливу турботу подякувати, як
якась бiсова душа почала у дверi грюкати. I так несамовито грюкала, що
старий прокинувся.
У дверi й справдi хтось нахабно ломився.
- Господи! - простогнав Ной. - I кого це глупоу ночi до мене нечиста
сила несе?
- Бога! - пролунало знадвору.
"Ой, лишенько! - жахнувся патрiарх. - Що ж це я з дурного сну ляпнув?"
Тремтячими руками вiн похапливо вiдкинув клямку i впустив несподiваного
гостя.